Родичі мого чоловіка не люблять мене та нашу дитину. Дійшло до того, що я з ними взагалі не розмовляю

Не знаю, як ужитися зі свекрухою, її мамою та свекром. Живемо з чоловіком і тепер уже з маленькою донькою (їй 1,9) у нього вдома, точніше, у батьків та його бабусі.

У стосунках ми з ним давно 12 років, 7 живемо разом, два роки як у шлюбі. Але з його родичами мої стосунки зайшли в повний глухий кут. Спочатку все було нормально, до декретного я постійно працювала, а зараз увесь час удома.

Почну з того, що мене найбільше не влаштовує їхнє ставлення до моєї доньки: холодне, мізерне, нарікання, настанови, закиди. Рідко почуєш щось навіть схоже на добре слово.

У них ще є онук трохи молодший (йому 1,1) але від дочки, і звісно до нього зовсім інше ставлення. Його всі носять на руках, кружляють весь час поруч, іграшки купують. Правда ця дочка живе не з нами, але неподалік, бачимося у вихідні, коли вони приїжджають.

Так вийшло, що з першого дня, як я приїхала з пологового будинку з дитиною, їм не сподобалося що я у них не питала порад, не ділилася і закрилася.

Спочатку вони пропонували «кажи, що зробити, що допомогти», а мені було за радість самій поробити, дрібні радощі материнства.  І далі, спочатку донька була маленька для них, потім важка, а тепер уже велика.

Так і звикла я до самостійності, тому що залишилася рано в 15 років без мами, є старша сестра, ось з нею ми одна одну і підтримуємо, і допомагаємо, але родичам це не сподобалося.

Ми з чоловіком добудовуємо будинок, правда на спільній території, тобто у них у дворі, навіть хвіртка спільна, інакше ніяк. Сподіваюся, що через 2-3 місяці вже переїдемо, але як жити далі?

Я з ними вже практично взагалі не розмовляю. Дедалі частіше мене зачіпляло їх ставлення, і тепер виходить я зовсім з ними поруч мовчки сиджу, зовсім посварилася. Може я звичайно теж десь не права, тільки не зрозумію де, до кінця не можу оцінити цю ситуацію збоку. Чи можна виправити цю ситуацію чи вже все втрачено?

You cannot copy content of this page