Раніше я думала, що головне – дітей на ноги поставити, щоб стали самостійними, і тоді можна розслабитися. Але ж ні! Я хвилююсь за них дорослих не менше. Чому все я та я? Та тому, що вийшла заміж за інфантильну людину, яка навіть про себе подбати не може, не те що про дітей.
Але про все по порядку. Мій старший син Павло скептично дивиться на сімейне життя і дружину мати поки що взагалі не збирається. Молодша Ганна трохи перебирала хлопцями та кружила їм голови, але робила це свідомо та з розумом.
Тепер знайшла свою половинку, і живуть уже два роки у цивільному шлюбі, лишилося їм лише розписатися. За Ганусю майже спокійна!
Але Дмитро, мій син середній, додає мені сивини конкретно! Ще під час навчання у коледжі почав жити із дівчинкою.
«Мамо, одрууся!» – сказав. Тільки «кохання всього його життя» покрутило хвостиком, потягло гроші з Дмитра (і з мене), а потім знайшло іншого.
Мене це торкнулося, бо вони винайняли квартиру, щоб жити разом, і грошей їм постійно не вистачало.
«Мамо, мені за квартиру заплатити нічим!» – дзвонив син щомісяця. Коли запитала, чому вони разом за квартиру не платять, почула відповідь, що Катя не має грошей, бо вона збирає на подарунок своїй мамі. І я допомагала йому грошима, щоб він не кинув навчання.
Коли Катя розійшлася з Дмитриком, я вирішила: буде йому наука! Під моїм чуйним керівництвом син закінчив навчання, отримав диплом і, я так подумала, набрався досвіду. Але! Дурні навчаються на чужих помилках, а розумні – на своїх, і то тільки з третього разу, певне.
На обрії з’явилася Юля.
«Мамо, вона така, така особлива! Мамо, вона найкраща!» – повторював мені син. Дівчина, на перший погляд, справляла враження розумної та розважливої особи. Я навіть раділа спочатку. Вони переїхали до іншого міста, винайняли квартиру, щоб жити окремо. І знов за рибу гроші: коштів не вистачає.
У сина на той час була пристойна зарплата, деякі пари з дітьми на таку суму живуть місяць. А тут – на двох мало! Юля могла і півроку, і рік ніде не працювати: то дівчині важко знайти роботу, то їй здоров’я працювати не дозволяє, то її колектив не влаштовує. Так і мешкають у цивільному шлюбі вже 5 років.
І всі ці 5 років я періодично висилаю Дмитрові гроші. Небагато, але факт! Сама розумію, що давно мені час його провчити, але тільки чую:
«Мамо, навіть хліба нема за що купити!»
Душа моя не на місці. Адже це мій рідний син!
Намагалася розкрити йому очі і пояснити, що складається нездорова ситуація, що це ненормально: так розподіляти (чи тринькати?) сімейний бюджет, що гроші «випаровуються» незрозуміло куди, адже навіть із нинішніми цінами на продукти їх має бути із запасом.
А у відповідь: Я знаю, що Юля тобі ніколи не подобалася! Мій син мене не чує! Що робити?
Вчора Дмитро зателефонував і скаржиться: зі старої роботи довелося звільнитися, нової вакансії поки не знайшов, не знає, на що житиме, і так далі.
Його дівчина (або дружина) зараз працює і зарплату отримує. Але! Дмитрові гроші – це «наші» гроші, а Юліни гроші – це «її» гроші, і вона їх витрачає лише на себе. Як вам таке?
Я знаю, що син знову проситиме «хоч трохи» грошей. Але твердо сказала: все, годі! Нехай свої проблеми вирішують самі. Чи Юля його підтримає, чи він сам прозріє нарешті! Тепер прошу поради: як мені встояти та стримати своє слово?
