Сенс мого життя, моя доля, моя єдина та неповторна сказала, що я для неї взагалі ніхто

Мені 20 років. Навчаюся на третьому курсі. Культурний, скромний, не лаюся. Звичайний хлопець, інтроверт. Друзів майже немає.

Ще з дитинства раз на кілька років я зі своєю сім’єю їздив до знайомих на різні свята, дні народження, Новий рік відзначали. Іноді бачив ЇЇ там, але не надавав значення. Просто знайома дівчинка.

Але ось у 2018 році (мені було на той момент 15 років, їй 12) після чергового свята я з нею обмінявся контактами. І тут я помітив, що вона не така, як усі, щось у нас багато спільного, дуже багато. Ми протягом місяця спілкувалися.

За місяць я запропонував їй зустрічатися. Але гадаю, невже так завжди буде лише в інтернеті? Був на подвір’ї січень 2019 року, і я запропонував їй зустрітися після уроків.

Ми зустрілися, і я вперше у житті поцілувався. Далі ми бачилися щоп’ятниці. Так до березня, доки не помітили це її батьки. Ми рідше почали спілкуватися. Батьки у неї були не найкращі.

Вона із заможної сім’ї, але не була зарозумілою. Була простою дівчинкою, але такою незвичайною! Просто ми як дві краплі води нас реально було не відрізнити. Зовнішність, звісно, ​​була різною, але характери! Ми рідко лаялися, і так минув рік.

Наприкінці минулого літа, вона була з мамою у місті. Вона запропонувала зустрітись. Я не був проти. Нервував і спав тільки погано тієї ночі.

І так вийшло, що вона містом моталася то туди, то сюди. У результаті під час листування я розсердився і написав їй погане слово. Побачила її мама, накричала на мене, що я ображаю її дитину, і взагалі, я навіть не знаю, хто вона така.

Ми не спілкувалися три місяці. Точніше кілька разів спілкувалися, але з кожним листуванням вона начебто мене забувала.

Було боляче, але я терпів. Так тривало до грудня 2019 року, поки вона не сказала мені «прощавай» у листуванні. Знову її мама наполягла. Через пів місяця ми знову помирилися.

Я їй довірив своє життя. Довірив усі свої таємниці. Я думав, що вона та сама. Вона так само мені багато розповідала. Я хочу один раз на все життя. З однією дівчиною пройти через усе. Вона була так само за це.

Спілкувалися періодично, бачилися, навіть Новий рік майже разом зустріли. Батьки також іноді забороняли їй зі мною спілкуватися. Так було до березня, поки в неї не перегоріло. Ми залишились друзями.

Але вона примудрилася, на мій день народження написати мені два великі повідомлення. Тоді я зрозумів, що не все загублено. Пізніше все відновилося, і все літо зустрічалися. Наприкінці літа її батьки заборонили остаточно їй зі мною спілкуватися. Але вона їх не слухала.

Тиждень тому вона зникла. Я вирішив з нею зустрітися, але спочатку спитав її одногрупниць, де вона, може, знають. Вони сказали, що вона ходить щодня до університету, все гаразд.

Я попросив одногрупницю дати моїй дівчині телефон, і тут сталася рокова подія. Вона сказала, що моя дівчина мене навіть не знає, і я їй ніхто, не близька людина. Тут я майже знепритомнів. Сенс мого життя, моя доля, моя єдина та неповторна сказала, що я для неї взагалі ніхто, і вона мене навіть не знає.

Я вже другий тиждень не можу викинути її з голови. Як мені бути, я не знаю. Якщо є у когось бажання допомогти мені порадою, буду радий.

 

You cannot copy content of this page