Думаю, що це був маніяк. Сталася зі мною така історія в житті, яка буде для науки занадто довірливим дівчатам. Серед білого дня поверталася я одна з коледжу додому. Був сумний настрій через сварку з хлопцем.
Несподівано зупиняє мене незнайомий хлопець і з благанням в очах, жалісливим голосом просить допомогти йому зустрітися з його дівчиною, передати їй ліки (при цьому показує на нагрудній кишені, де насправді лежить коробочка, мабуть з якимись таблетками). Нібито, батьки дівчини йому двері квартири не відкривають.
І, ось, він просить мене пройти з ним в багатоповерхівку, зателефонувати в квартиру і запросити дівчину. А будинок, як він сказав, тут не далеко. Я погодилася (хоча хлопець весь в прищах мені не сподобався відразу).
Поки ми йшли нібито до потрібного будинку, він всю дорогу мене забовтував. Начебто і будинок пройшли, а він все веде мене, типу зараз вже прийдемо. Так ми підійшли до великого безлюдного парку, куди ми зайшли з ним і тільки, коли він, схопивши мене різко за руку, рвонув в якісь кущі, я зрозуміла з жахом, що треба вириватися.
Мене врятувало те, що я закричала на всю потужність, висмикнула руку і вискочила з цієї хащі на стежку, де далеко почулися люди, що гуляли по парку. Тільки тому, думаю, цей виродок за мною не побіг.
Як у мене калатало серце від страху! Як я себе лаяла за таку “жалісливість”! Розумію, як мені пощастило, що вчасно схаменулася, але ж могло все закінчитися дуже погано для мене.
Марина та Олексій купили дачу у травні. Невеликий дерев'яний будинок, шість соток, старі яблуні, теплиця…
- Може, цими вихідними на дачу не поїдемо, у матері твоєї день народження? - Запитала…
- А що ж ви їсте? – поцікавився здивований тесть. - Ну, сир, йогурт, -…
Субота Віри скінчилася, навіть не встигнувши розпочатися, — зрозуміла вона десь о пів на дев’яту…
Кухонна тиша була для Діани наче ліки. Вона повільно, чашка за чашкою, витирала чистий посуд…
Ніна Іванівна прокинулася від того, що за вікном голосно каркнула ворона. Вона лежала ще кілька…