Маю молодшу сестру, їй чотирнадцять років. Я вже одружена, працюю і живу з чоловіком окремо, а мама залишилася вдвох із Мариною. У дитинстві я більше її виховувала, ніж мама, яка після того, як батько пішов з сім’ї, змушена була працювати на двох роботах. Мені ж доводилось і уроки з нею робити, і часто вечерю готувати. Ми з сестрою були дружні, попри різницю у вісім років. Намагалися все робити вдома, щоб мамі було легше.
Коли я рік тому вийшла заміж, то Марина пообіцяла мені допомагати мамі. Спочатку так воно й було, але не довго. Нині сестрі чотирнадцять років і її немовби підмінили. Вчитися не хоче, додому приходить пізно, грубіянить мамі.
Нещодавно сказала вчительці, що дзвонила сестра, тобто я, і просила відпустити її додому, бо мати захворіла. Я нікуди не дзвонила, а мама була на роботі. Ніколи не каже, коли має в школі збори, щоб ніхто не пішов і не дізнався, як вона вчиться.
Коли я її починаю сварити за це, вона просить вибачення, обіцяє поводитися нормально, але минає трохи часу і все повторюється. Мама часто плаче, але її не сварить, щоб не було гірше. Проте нещодавно вона не прийшла додому ночувати.
Мама зателефонувала мені, ми з чоловіком приїхали, шукали всюди, у всіх подруг, дзвонили навіть до поліції. Вона прийшла вже вранці з пляшкою, весела і сказала, що була на дискотеці.
Я тоді її мало не побила, але, як завжди, втрутилася мама і відправила її спати. Чоловік мені каже, що з нею треба суворіше, а не вмовляти. Але що мені бити її постійно, чи що? Та я думаю, що навіть це не допоможе, доки не порозумнішає сама.
Мама звинувачує себе, що мало приділяла їй уваги, а я думаю, що це я щось не так робила, що сестра тепер так поводиться. Відчуваю провину, адже це я переважно займалася її вихованням у дитинстві. І тільки вона сама спокійно почувається. Сподіваюся, що це просто перехідний вік.
