Сестра вісім років тому просто зникла з життя нашої родини та власних дітей. Вона сім років не знала, що її позбавили батьківських прав, і вона зовсім не переживала з цього приводу.
А тепер вона з’явилася, вимагає повернути їй дітей, бо вона їх дуже любить, жити без них не може. І чому ні на мить я їй не вірю ?
Може, тому, що першим питанням “матусі, що любить дітей” було не “як діти, як ви всі ці роки жили?”, а “ви виплати, які на дітей платили вже використали?”. Дуже показово мені здається.
Сестра завжди була куркою, яка живе не розумом, а емоціями. Зі своїм першим чоловіком вона жила дуже пристрасно, тобто він її регулярно бив, ганяв по квартирі, а потім просив вибачення, бо боявся, що вона на нього заявить у поліцію. Не заважала навіть маленька дитина. До неї взагалі нікому справи не було, тільки мені та мамі, ну, сестра іноді згадувала, але тільки для повноти образу жінки, на яку підіймають руку, а неї ж дитина.
У результаті цей чоловік перегнув ціпок, розпустив руки так, що вона потрапила до лікарні, а поки відлежувалася там, цей негідник зібрав дрібнички та втік, поки не закрили.
Сестра так ридала, що без мужика залишилася… Істерика була в людини, що вона тепер з дитиною на руках і без чоловіка, і як же вона тепер житиме далі?
Я не знайшла, що їй відповісти, тільки пальцем біля скроні покрутила, бо з дурепою розмовляти нема сенсу. Але хоч перестала переживати, що її та племінника таки вб’ють.
Пів року сестра жила спокійно, без пригод, а потім знову знайшла собі мужика. Причому майже повну копію першого, ну, за поведінкою – точно копію.
Він теж до ладу ніде не працював, підробляв іноді, випивав, а потім чухав кулаки о сестру. А ця дурепа від нього ще й в положенні опинилась.
Знову історія “кохаю, це моя доля” і таке інше. А потім з дитиною прибігала до мами чи до мене, бо чоловік знову напився і з дому вигнав.
Я дивуюся, як їй вдалося (дякувати Богу) народити здорову дитину, адже вона всю дорогу синя ходила, так її мужик бив. Але в неї вже дві дитини, чоловік залежний від міцних напоїв, і сестра вважала, що все нормально.
Поки діставалося тільки сестрі, ми дотримувалися її прохання не лізти, але коли цей негідник проходячи штовхнув старшу дитину, яка просто поряд стояла, терпіння скінчилося.
Сестра не хотіла малого везти до лікарні, хоча той плакав і поводився неспокійно. Виявилося, що дитина впала і зламала ребро!
Були звісно розбирання, але і цей чоловік зміг втекти. А сестра рвала на собі волосся і плакала, що ми її без чоловіка залишили з двома дітьми. Мама мене ледве відтягла, коли я сестру почала кричати. За чоловіка вона переживає! А що цей негідник дитині зламав ребро, сестру взагалі не турбує! “Він випадково”!
Через місяць після того, як втік другий, сестра лягла з дітьми до лікарні, звідки й сама пішла, залишивши записку, що так жити не може, ми їй все життя зруйнували, вона їде.
Дітей ми з лікарні забрали, стали з мамою удвох їх на постійній основі виховувати. Мама рік плекала надію, що сестра повернеться, тому не дозволяла мені почати справу з позбавлення батьківських прав, але я свого досягла.
Сестру позбавили батьківських прав, я оформила опікунство на себе, бо мамі не дали б за віком. Життя почало налагоджуватися.
Я сподівалася, що сестру свою більше ніколи в житті не побачу, що вона розчиниться десь і забуде дорогу додому, але вона з’явилася.
Через вісім років після втечі через сім років після позбавлення батьківських прав. З’явилася, як ні начебто нічого не трапилось, намагалася плакати та розповідати, як за дітьми скучила.
Вона до них обійматися лізе, а вони гадки не мають, що це за тітка з опухлим від пияцтва обличчям і чого вона від них взагалі хоче.
Я б і на поріг її не пустила, але мати так не може. Це ж дочка, вона все усвідомила і виправилася, хоче діток повернути. Смішно!
Взагалі їй діти не потрібні. Я готова руку на відсіч дати, що її хтось розповів, як можна через дітей грошей отримати, або ж сама дійшла до цієї думки.
Тільки я не дозволю. Діти під моєю опікою, а я вважаю, що спілкування з рідною матір’ю на користь їм не піде. Хоче дітей повернути? Хай іде до суду, а там я її порву!
Мама ридає і просить мене не гарячкувати, а я спокійна. Просто ця жінка мені не сестра, а дітям не мати. Мамі я сказала, що якщо вона наполягатиме на правах сестри щодо дітей, то я просто їх заберу і поїду кудись, щоб вона адреси не знала.
Я вже зробила для сестри максимум, на який була здатна – я не спустила її зі сходів. Навіть на дітей глянути дозволила, а на більше я не згодна.
Діти самі не хочуть бути поруч із цією жінкою, вони її цураються, але сестра виє, що це я їх проти матері налаштувала. Проти такої матері й налаштовувати не треба, діти самі вже бачать і розуміють.
Яка ж я молодець, що свого часу не послухала маму і позбавила сестру батьківських прав. Як відчувала, що від цієї негідниці ще будуть неприємності.
