Перейти до вмісту

Сестра вже рік не може заспокоїтися, обурюючись, що я з чоловіком обдурила її при розділі спадщини. Нібито ми собі будинок вхопили, а їй дісталася якась там квартирка. Чомусь вона зовсім не хоче згадувати, що сама вимагала собі цю квартиру, а я просто не хотіла лаятись із сестрою

Сестра вже рік не може заспокоїтися, обурюючись, що я з чоловіком обдурила її при розділі спадщини. Нібито ми собі будинок вхопили, а їй дісталася якась там квартирка. Чомусь вона зовсім не хоче згадувати, що сама вимагала собі цю квартиру, а я просто не хотіла лаятись із сестрою.

Коли помер батько, нам із сестрою у спадок від нього дісталися двокімнатна квартира та будиночок у селі. Сестра на той момент вже жила у квартирі разом зі своїм чоловіком. Вона туди переїхала ще за життя тата, бо жити зі свекрухою відмовилася, а винаймати житло їм не було на що. Чоловік працював у неї нерегулярно, а сама сестра була у декреті.

Ми з чоловіком на той момент лише розписалися і теж вирішували питання, де нам жити. Як і сестра, я не хотіла жити зі свекрухою, та на нас ніхто там і не чекав. У чоловіка є ще дві молодші сестри, які жили з батьками у їхній квартирі. Для нас там місця просто не було.

Іти у двокімнатку квартиру до свого батька я не хотіла, знала, що він потісниться, але виселяти тата на кухню, щоб зайняти другу кімнату, я не хотіла. Тому ми винаймали з чоловіком житло. А потім тата в одну мить не стало. Ліг спати та не прокинувся.

Одразу після похорону сестра заявила, що з квартири вона нікуди не з’їжджатиме, продавати її теж не збирається. Вони з чоловіком чекають на дитину і зайвих грошей не мають. Тому запропонувала розділити спадщину так – їй квартира, а мені будинок у селі.

– Нам квартира зараз потрібніша, ніж тобі. У мене скоро з’явиться дитина, не до всього цього гармидеру з продажами та покупками житла. Зате тобі дістається будинок, зробите собі там дачу – краса ж, – сказала вона мені.

Я розуміла, що обмін нерівноцінний. Тут окрема гарна двокімнатна квартира, а там будинок у незрозумілому селі. Але вирішила не мотати нерви сестрі, яка була в положенні та пограти у шляхетність. Молода була, дурна, тож погодилася на її умови.

Чоловік мені тоді нічого не сказав, мовляв, мій спадок, мені й вирішувати. Але було зрозуміло, що він не в захваті від того, як вирішилася ситуація. Особливо після того, як ми поїхали подивитися на будиночок. Видовище було гнітюче.

Паркан, що покосився, кілька будинків, погана дорога, криниця за воротами. Подвір’я заросло, ґанок підгнив, а в самому будинку запустіння і навіть пара вибитих вікон. У будинку раніше жила бабуся, але її вже давно немає, а в будинку понад двадцять років ніхто не жив. Щоб пристосувати це хоча б під дачу, треба було вкласти багато грошей. А в нас із чоловіком їх не було.

Подивилися, за скільки можна його продати, але у віддаленому селі без зручностей та інфраструктури цей будинок був нікому не потрібний, як і занедбана велика ділянка. Навіть земля, попри широку ділянку, там коштувала якісь копійки, але воно й зрозуміло. Мороки з продажем було більше, ніж вигоди, ми й залишили цю хату. Чоловік забив вікна, повісив новий замок, ми й забули про цей будиночок на десять років.

На будинок приходили якісь папірці, які ми оплачували, чоловік туди пару разів їздив на самому початку, зазначав, що будинок ще стоїть, та й гаразд. Було не до нього, ми намагалися назбирати на квартиру, але в нас нічого не виходило. То криза, то декрет, то чоловік без роботи залишиться. Так і жили на оренді.

Минулого року зі мною зв’язались представники якоїсь фірми, яка викуповує землю того села під забудову котеджного селища. Просили під’їхати до офісу, щоб обговорити продаж землі. Виявилося, що вони вже викупили все, окрім двох ділянок, одна з яких моя.

У ході розмови з’ясувалося, що за минулі роки земля на цьому напрямі дуже зросла в ціні, всякі екопоселення та котеджні селища там ростуть, як гриби після дощу. Настала черга і нашого села. Тож забудовник запропонував продати йому ділянку. Будинок там майже нічого не коштував, але вісімдесят соток навіть у такому занедбаному стані коштували непристойно дорого.

Я розумію, що ціну назвали не повну, але озвученої суми вистачало на купівлю трикімнатної квартири без жодних кредитів. І не десь, а в пристойному районі. Ще й на ремонт лишалося б. Я звісно погодилася. Такий шанс випадає раз у житті.

Землю переоформили, гроші одержали, квартиру купили, в’їхали. Для мене все відбувалося, як у казці. Ось ми живемо в орендованій однокімнатній квартирі, а ось ми вже переїхали у власну простору квартиру. Чари якісь.

На новосілля я запросила сестру, з якою ми всі ці роки підтримували стосунки. Не скажу, що ми найкращі подружки, але спілкувалися частенько, все-таки рідні. Тому не запросити її на новосілля я не могла, та й похвалитися хотілося чого приховувати.

Все йшло добре, допоки сестра не зрозуміла, що квартира куплена не в кредит. Брехати я сенсу не бачила і сказала правду, що продали будинок і ділянку в селі. Сестра почала обурюватись, що це нечесно, там і її частка теж була, чому я все загребла під себе.

Я їй нагадала, що вона сама вмовляла мене так поділити спадщину, щоб їй залишилася квартира, а мені той будиночок. Але сестра вперлася, що такого не було. Ну як не було, якщо вона живе у татовій квартирі?

Але сестру не переконати, вона тепер вважає, що я винна їй грошей, бо свого часу обдурила. Віддала їй стару квартирку, а собі відхопила хороми, які продала та купила трикімнатну квартиру. Що ми ці роки жили в орендованій квартирі, вона жила у власній, чомусь замовчувалося і до уваги не бралося.

Сестра досі мені дзвонить і вимагає грошей, хоч ми вже не спілкуємося майже. Звичайно, я нічого їй віддавати не збираюся. Вона свій вибір зробила ще тоді, про мене вона тоді думала в останню чергу, так що все по-чесному, я вважаю. А що з сестрою тепер не спілкуємося, ну ми й раніше були не найближчими людьми.