Зі своїм майбутнім чоловіком ми познайомилися відразу після закінчення університету. Жити вирішили поїхати за кордон, бо там заробітки більші. Переїхали та обидва влаштувалися на хорошу роботу.
Приїжджаю я додому рідко, бо їхати далеко та дорого. У мене є дві сестри, які допомагають мамі. Принаймні я так думала.
Нещодавно у мами був ювілей, ми з дітьми поїхали до неї в гості. Чоловік до нас приєднатись не зміг, багато роботи.
Ми не сказали мамі, про те, що приїдемо, вирішили зробити сюрприз. Вдома я не була п’ять років. Коли мама відчинила двері, я навіть не одразу її впізнала. Як вона змінилася! Стала зовсім сивою, дуже схудла. Сукня висіла на ній, як мішок. Все обличчя покрили зморшки. Постаріла років на двадцять, не менше.
У моїй голові відразу закралися підозри, чи не хворіє вона і приховує це від усіх. Я обережно почала її про все розпитувати. Мама відмовчувалась, переводила розмову на іншу тему, але я не відступала.
Виявилося, що половину своєї пенсії мама віддає Ніні – моїй сестрі. Чи бачите, у неї маленька зарплата, а чоловіка звільнили, і він два роки не може знайти нову роботу.
Тобто два роки вони сидять на маминій шиї. За цей час вже можна було знайти гарну роботу. Зрештою міг тимчасово вантажником або різноробом піти, а не забирати в матері останнє.
Адже з частини пенсії, що залишилася, мама оплачувала комунальні й мобільний зв’язок, тобто на продукти їй залишалися справжні копійки. Вона могла собі дозволити купити лише суповий набір, крупи та хліб. Нормального м’яса, риби, фруктів та овочів у її раціоні зовсім не було.
Друга моя сестра, Рима, рік тому переїхала в сусіднє місто і про ситуацію, що склалася, теж не знала. Загалом, розсварилися ми з Ніною.
Трохи охолонувши ми з Римою все-таки поговорили з сестрою, сказали що досить вже сидіти на шиї мами, нехай чоловік її вже на роботу влаштовується. Вона почала скиглити, що роботи немає, і ніхто такого “цінного” співробітника до себе не бере.
Я обдзвонила своїх старих знайомих (цілий день на це витратила), але все ж таки знайшла чоловікові сестри роботу з непоганою заробітною платою.
І знаєте що сказав цей недолюд? Що він не хоче влаштовуватись на цю роботу, тому що до офісу потрібно довго добиратися. Звичайно, вдома цілими днями на дивані лежати набагато приємніше.
І що з ними робити? Адже точно знаю, що як тільки ми з Римою поїдемо, все буде, як і було. Мама знову почне ділитися останніми грошима з Ніною та її ледарем.
Вирішили, що раз на два тижні Рима приїжджатиме до мами та купуватиме для неї продукти та товари першої необхідності. Платитимемо за це ми з сестрою по черзі. Тільки ось немає гарантії, що половину цих продуктів мама не віддасть Ніні, адже сестра має двох дітей, які теж хочуть їсти.
Умовляла маму переїхати до нас жити – відмовляється. Для українців за кордоном зараз гарні умови створюють. В нашій квартирі місця багато, знайшли б, куди маму поселити. Або їй би надали окреме житло для тимчасового прихистку.
Але від будь-якого варіанта мама відмовляється. Як вона може виїхати? Ніночка ж пропаде без неї. Що ще вигадати не знаю. Але однозначно цю ситуацію треба міняти. Мама і так вже сильно довела себе. Скоро вітром зноситиме її.
А Ніна начебто цього не помічає. Замість того, щоб як слід влаштувати струс своєму ледарю, вона з матері останні соки п’є.
Повернуся додому, пораджуся із чоловіком. Може вдвох знайдемо вихід із цієї непростої ситуації.
