Я сама виховувала дітей. Зараз ми із синами живемо у невеликому місті. Сини — підлітки, їздять електричкою до столиці на навчання. А я біля метро продаю молочну продукцію.
Не можу сказати, що ми терпимо поневіряння, живемо скромно, але при цьому мені вдалося за кілька років накопичити невелику суму грошей. Я розумію, що через кілька років хлопці вступатимуть до університету. А навчання зараз коштує чимало, тому я й почала збирати заздалегідь. Заначка на чорний день нікому не буде зайвою.
У мене є постійні клієнти, зараз справи йдуть добре. Щовечора я приїжджаю додому і доглядаю худобу. Ті, хто має домашнє господарство, мене зрозуміють, ні хвилини відпочинку за весь день немає. Жодних вихідних.
Сини намагаються мені допомагати. Вони мене дуже радують: встигають вчитися і навіть відвідують спортивні секції. Ми знаємо, що просто так з неба гроші не падають. Так і живемо.
Аліса – моя молодша сестра. Вона нещодавно прийшла у гості не просто чай попити, а з важливою справою. Аліса знає, що я відкладаю гроші синам на навчання у ВНЗ.
У мене є непорушне правило: щомісяця я відкладаю певну суму і ніколи не торкаюся цих грошей. Я краще позичу грошей на їжу, ніж візьму копійку з грошей на майбутнє для моїх дітей.
Але Аліса, яка зі свекрухою живе у двокімнатній квартирі в столиці, прийшла до мене з немислимим проханням. У неї троє дітей, старша дочка нещодавно заміж вийшла, а жити їм із чоловіком нема де, на оренду житла їм коштів не вистачає.
Тож сестра вирішила позичити в мене гроші, щоб залишити в банку заставу на квартиру для молодят:
“Тобі ж гроші найближчі три роки не знадобляться, а поки сини в школі довчаться, ми віддамо борг”, — у мене аж щелепу звело.
Я розгубилася, коли це почула. Так, я накопичила пристойну суму і знаю, що таке орендоване житло. Але хіба моя турбота влаштовувати життя дітей моєї сестри?
Я впевнена, що минуть роки, а я не побачу своїх грошей. Аліса завжди ухиляється від сплати боргів. А я її сестра, і якщо проситиму повернути борг, то вона тільки ображатиметься на мене.
Я працюю з 5 ранку до півночі 15 років, щоб мої діти були ситі, щоб у них життя склалося краще, ніж у мене. Сестра — найрідніша людина, і я їй не можу так просто відмовити.
Тепер я не знаю, як вчинити. Я розумію її — Аліса хоче подбати про добробут своєї дочки. Тільки для цього вона обрала найпростіший шлях. Не знаю, що їй відповісти. Сказала, що я подумаю.
