Життєві проблеми на Оліну долю дуже рано. Вона поїхала вчитися до столиці і без пам’яті закохалася. На третьому курсі перше кохання призвело до незапланованого очікування малюка.
Дізнавшись про стан дівчини, молодик покинув її незадовго до народження маля. А вона, не довго думаючи, покинула університет. Добре хоч розумна подруга вмовила Олю взяти академвідпустку: «Дай собі час, все налагодиться!»
Батькам Оля нічого не сказала. Знала, що вони потягнуть її до лікаря, а вона нізащо у світі не хотіла відмовлятися від свого дитя.
Часу на довгі роздуми не було, довелося шукати роботу. З немовлям на руках зробити це було практично неможливо. Але Оля вирішила вчинити хитро. Вона прилаштувалася мити посуд у фешенебельний ресторан.
Успішний та молодий шеф-кухар, а за сумісництвом власник закладу, прийняв дівчину без зайвих питань. Свою роботу вона завжди виконувала добре. Але в якийсь момент Михайло почав помічати, що Оля йде з роботи пізніше за всіх і вічно тягне з собою якусь величезну чорну сумку.
Перша думка: «Краде! І не соромно їй, я все бачу».
Чоловік вирішив почекати, доки всі розійдуться, і перестріти Олю. Вона завжди виходила через чорний хід, що теж здавалося дуже підозрілим.
Михайло стояв за рогом, коли посудомийниця вийшла з будівлі.
«Стій! Ану йди сюди, швидко відкривай сумку!» – сказав начальник.
Оля зрозуміла, що ось і настав її кінець. Подітися було нікуди, не втече вона зараз нікуди. Дівчина акуратно відкрила сумку, яка, до речі, завжди була наполовину відчинена. Звідти виглянула голова маленького немовляти, що мирно сопить уві сні. Михайло був спантеличений — такого він точно не чекав.
«Твій?» — спокійно спитав він. Оля кивнула у відповідь.
Чоловік розумів, у якому становищі опинилася дівчина, якщо їй доводиться таємно носити на роботу свою дитину. Він не з чуток знає, що це, бо колись і сам був таким немовлям. Незапланованою дитиною молодої дівчини, своєї мами.
Герой запропонував Олі провести її додому та попросив, щоб вона все йому розповіла.
Розповідь була довгою. І чим більше Оля розповідала, тим більш жалюгідною здавалася собі. Адже життєві проблеми почали обрушуватись на неї ще в дитинстві.
Батько покинув маму, грошей не було, ходити доводилося в обносках і далі за списком. А Михайло слухав і все більше переймався. Як же йому знайоме все, про що розповідала Оля.
Тільки йому, на відміну від неї, все ж таки вдалося стати на ноги. У 30 років відкрити свій ресторан не кожен зможе.
«І як довго ти житимеш у цій квартирі?» – Запитав чоловік, підходячи до будинку Олі.
«Ми маємо ще місяць десь, потім треба буде шукати нове житло. Але тут я майже нічого не платила. Не уявляю, що буде далі. Напевно, доведеться винаймати не квартиру, а кімнату. І так, щоби ще з дитиною дозволили жити», — відповіла героїня.
Наступного ранку під будинком Олю чекав Михайло.
Він простяг їй ключі та записку: «Ось, тримай. Я все одно практично не буваю вдома. Ти можеш там облаштуватись. Живи стільки, скільки буде потрібно. Безкоштовно».
Від роботи він її звільнив. Сказав, що дитині потрібен належний догляд, вона ще зовсім маленька. Не годиться по 12 годин у підсобці якогось ресторану лежати.
«Але як же я зароблятиму?» — тихенько спитала Оля.
«Я платитиму тобі як хатній робітниці, піде? Готуватимеш, прибиратимеш і так далі», — запропонував чоловік.
Так почався новий розділ у житті Олі. Михайло справді нечасто бував удома. Найчастіше приходив переночувати, а зранку йшов на роботу. Але завжди вечеряв та снідав тією їжею, яку готувала дівчина. І виходило в неї так чудово, ніби вона десь навчалася кулінарного ремесла.
Чи то шлях до серця чоловіка справді лежить через шлунок, чи справа тут значно серйозніша, але Михайло почав помічати, що дивиться на Олю по-іншому.
Якось вони обідали разом (у чоловіка був вихідний) і він сказав: «Давай одружимося. Дитині батько потрібний».
Оля дар мови втратила. Адже вона вже давно була закохана в Михайла. З того самого дня, коли він, усміхнений і сяючий, прийняв її на роботу.
Він завжди був до неї добрий. І кожен новий вчинок лише доводив це. Рішучі пропозиції вимагали рішучих дій. Вона підвелася, крадькома підійшла і поцілувала його. Такою була її відповідь.
