– Ще раз повторюю, щоб ноги твого батька не було біля мого інструменту! – Дмитро стояв посеред кухні, агресивно розмахуючи пластиковим кейсом від дорогого дриля. На щоках проступили червоні плями.
– Ти глянь на це! – Він тицьнув пальцем у ледве помітну плямку будівельного пилу на корпусі. – Я за нього величезні гроші відвалив! А він бере і маже!
Валя перекрила воду у раковині.
– Дімо, тато брав його на дві години, – вона витерла долоні об кухонний рушник. – Він тобі ж на дачі хвіртку лагодив. Щоб вона не скрипіла на всю округу.
– Треба було раніше думати, чим лагодити!
Чоловік не вгамовувався, любовно протираючи рукавом пластиковий бік кейсу.
– Нехай своїм працює! Моє, значить, моє! Я батрачити на чужі хотілки не наймався.
Він прибрав дриль у ящик столу і засунув його з такою силою, що брязнули виделки.
– І щоб більше жодна жива душа до моїх речей не лізла! Зрозуміла?
– Навіть так? Твоє є твоє! – Валя притулилася спиною до кухонного гарнітуру.
– Саме так! – Діма нервово смикнув плечем. – Речі грошей коштують. За ними догляд потрібний. А твій батько звик сокирою та кувалдою орудувати. Він тонкої техніки не відчуває! Ще двигун мені спалить. Хто новий купуватиме?
– Зате, коли тато нам картоплю мішками возить, ти про тонку техніку не згадуєш! – Валя дивилася на чоловіка без агресії, тільки з легкою втомою.
– І коли машину його береш на вихідні, щоб із мужиками на рибалку з’їздити бездоріжжям.
– Знов двадцять п’ять! – Діма відмахнувся. – Порівняла теж. Картопля – це їжа. А машина залізна, що з нею станеться. Я ж акуратно їжджу. Не те, що деякі з чужим майном.
Сперечатися не мало сенсу. Діма завжди трясся над своїми речами так, наче вони були музейними експонатами. При цьому сам охоче користувався чужою працею, брав городину тестя і ніколи не відмовлявся від допомоги.
Але варто було комусь торкнутися його інструментів – починався скандал всесвітнього масштабу. Валя не стала продовжувати. Розмов на сьогодні вистачило обом.
Ближче до обіду Валя сиділа за ноутбуком, зводячи квартальні звіти. Діма влаштувався на дивані з телефоном. Ідилія вихідного дня перервалася гучним рінгтоном.
Чоловік відповів, і з динаміка відразу полилася плутана мова Оксани, його молодшої сестри.
– Дімко, рятуй!
Голос зовиці звучав так, наче вона, як мінімум, рятувалася від пожежі.
– У мене тут повний кошмар коїться! Ці будівельники, щоб їм було порожньо!
– Що сталося?
Діма відразу прийняв співчутливий вигляд.
– Та ремонт цей! – Оксана обурювалася на високих нотах.
– Я бригаду найняла. Так ці розумники заявили, що всі меблі треба терміново вивозити. Інакше, кажуть, буде усе в пилюці. А куди я її діну? На вулицю виставлю?
– Ну, орендуй склад, – резонно запропонував брат.
– Я почала дзвонити по складах! – Зовиця мало не зірвалася на крик. – Оренда коштує, як крило літака!
– Вони там зовсім з глузду з’їхали з такими цінами. Я їм що, мільйонерка? У мене кожна гривня на будматеріали розписана.
Дмитро хмикнув, потираючи підборіддя.
– Слухай, ну не панікуй. Вирішимо питання. У Вальки ж дідів гараж порожній стоїть.
Валя відірвала погляд від монітора. Пальці зависли над клавіатурою.
– Той, що цегляний, у кооперативі, – вів далі чоловік, не помічаючи погляду дружини.
– Туди половина твоєї квартири влізе. Відвезеш туди дивани, шафи та коробки. Місяця на три, не більше. Ну, може, на чотири. Зручно!
– Братику, ти геній! – Оксана помітно повеселішала.
– Я тоді сьогодні ввечері підскочу. Ви мені покажете, як там із заїздом, щоб вантажники завтра зранку все перетягли.
– Давай, чекаємо.
Діма скинув виклик та відклав телефон. У кімнаті стало дуже спокійно. Валя повільно зачинила кришку ноутбука.
– Ти нічого не хочеш мені сказати? – Запитала вона, дивлячись просто на чоловіка.
– А що таке? – Дмитро щиро не розумів сенсу претензій.
– Оксані допомогти треба. У людини безвихідна ситуація. Будматеріали на підході, робітники простоюють. Ти ж чула, які ціни на ці склади.
– Я чула, – рівно відповіла Валя. – Я не чула лише одного: щоб ти спитав мене, чи можна розпоряджатися моєю власністю.
– Ой, та гаразд тобі починати! – Діма закотив очі. – Це ж шматок бетону. Він у тебе два роки порожній стоїть, припадає пилом.
– Яка різниця, стоятимуть там меблі пару місяців, чи ні? Ми ж сім’я! Своїм допомагати треба.
– Він не порожній стоїть, – Валя підвелася з-за столу. – Я збиралася його здавати. Там дах новий, електрика проведена. За нього добрі гроші пропонують.
– Ну, ти даєш! – Обурився чоловік, підскочивши з дивана.
– Це ж Оксанка! Рідна моя сестро! Які ще орендарі? Ти для сестри шматка бетону пошкодувала?
– Вона ж не назавжди забирає! Перекантуються меблі, і все. Що з твоїм гаражем станеться? Він залізний! Точніше, цегляний. Нічого йому не стане!
– Не вийде, – Валя розвернулася і пішла на кухню. – Я вже домовилась із людиною. Завтра він заїжджає.
Діма пішов услід, на ходу намагаючись підібрати аргументи.
– Валю, ти перегинаєш палицю! Подзвони та скасуй. Скажи, що обставини змінилися. Оксані потрібніше.
– Ні! – Коротко вигукнула вона, вмикаючи воду.
До самого вечора Діма ходив по квартирі похмуріший за хмару. Він демонстративно голосно зітхав, перекладав речі з місця на місце і кілька разів намагався знову завести розмову про сімейні цінності та взаємовиручку. Валя мовчала.
О сьомій годині вечора в коридорі пролунав голос Оксани. Вона з’явилася у квартирі, як ураган – з порогу почала розповідати про ціни на ламінат та нахабство робітників.
Яскравий манікюр, волосся зібране на потилиці. Оксана завжди з’являлася так, ніби світ мав негайно зупинитися та вирішувати її проблеми.
– Валько, привіт! – Зовиця влаштувалася на табуреті.
– Ну що, давайте вирішувати з гаражем. У мене вантажна газель на дев’яту ранку замовлена. Дайте мені ключ сьогодні, щоб я вас завтра не смикала зрання?
Валя неквапливо витерла стіл. Усередині не було ні образи, ні подиву. Лише холодний розрахунок.
– Ключ я не дам, – спокійно промовила вона.
Оксана завмерла на півслові. Посмішка зникла з її обличчя.
– У сенсі не даси? – Простягла вона, переводячи погляд з Валі на Діму.
– Ми ж домовились. Дімка сказав, що питання вирішене.
– Дмитро може вирішувати питання зі своїм майном, – Валя сперлася на стільницю. – А гараж мій! І пускати туди чужі речі я не буду! Я здаю його в оренду.
Оксана обурено видихнула.
– Тобі шкода, чи що?
Вона сплеснула руками, але одразу ж затнулася під важким поглядом невістки, склавши долоні на колінах.
– Валь, ну реально. Брат має рацію. Я ж акуратно складу. Нічого твоєму гаражу не стане. Піди назустріч. Я ж не чужа. Мені платити доведеться чужим людям чималі гроші!
– Моє є моє, – чітко, поділяючи кожне слово, промовила Валя.
Діма, що стояв біля вікна, почервонів.
– Що?
– Я говорю, моє – це моє, – повторила Валя, повертаючи чоловікові його ранкову фразу.
– Я потурати на чужі хотілки не наймалася. І безплатним складом працювати теж не буду. Треба було раніше думати, куди меблі подіти, перш ніж починати ремонт.
Оксана нічого не розуміла. Вона дивилася на брата, вимагаючи підтримки.
– Дмитре, вона знущається? – Промовила крізь зуби зовиця.
– Валю, припини цей цирк! – Підвищив голос чоловік. – До чого тут це? В Оксани ситуація термінова!
– А в мого батька хвіртка відвалювалася, – відрізала Валя. – Але ти через порошинку на дрилі скандал на весь будинок закотив.
– Інструмент – це святе. Моє є моє, – так ти сказав? Ще двигун згорить. Хто новий купуватиме?
Вона зробила паузу, насолоджуючись зробленим ефектом.
– А мій гараж, значить, безплатний сарай для твоєї рідні? Якщо вантажники стіни обдеруть, або диваном ворота погнуть, хто ремонтуватиме? Ти? Чи, може, Оксана?
– Це інше! – Випалив Діма, червоніючи ще дужче.
– Інструмент коштує гроші! Його зламати можна! За ним догляд потрібний. А гараж – це просто стіни! Туди закинув диван і нехай лежить.
– Стіни, які приносять кругленьку суму, – припечатала Валя.
– У нас у сім’ї правило: ніхто нічиї речі не чіпає. Я просто дотримуюся твоїх інструкцій, любий.
Оксана схопилася з табурету.
– Та подавись ти своїм гаражем! – Випалила вона на одному подиху.
– Теж мені, родичка! Дімко, я пішла! Сама розберуся. Обійдусь без ваших подачок!
Зовиця рвонула в коридор, з силою втиснулася в туфлі, підхопила сумку і вилетіла на сходовий майданчик.
Діма залишився стояти посеред кухні. Він явно збирався висловити дружині все, що думає про її жадібність і негідність.
– Клас, як ти все гарно переграла, – отруйно кинув він.
– Залишила сестру з проблемою віч-на-віч. Задоволена собою? Влаштувала показовий виступ через шматок пластику.
– Відмінно почуваюся, – безтурботно відповіла Валя.
Вона дістала телефон із кишені.
– Ти кому дзвониш? – Підозріло запитав чоловік.
– Орендарю. Він просив завтра підписати угоду. Ось, порадую людину, що місце точно вільне.
Діма махнув рукою і пішов у кімнату. Сперечатись із власними правилами виявилося надто складно.
За місяць у дідівському гаражі вже стояла чужа машина і лежали якісь човнові мотори. Гроші за оренду Валя переказувала на свій окремий рахунок, ні з ким не радячись.
Діма спочатку дувся, зате свої інструменти замкнув у нижній ящик столу під замок.
А Микола Анатолійович приїхав на вихідні і сам полагодив їм сифон під раковиною. Своїм старим, безвідмовним розвідним ключем…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!
