Я не люблю скаржитися, але в моєму підлітковому віці наша сім’я мала мало грошей. Я завжди знав, що краще нічого не просити, і думав багато про те, як я зароблятиму гроші й допоможу сім’ї. За весь час школи, я жодного разу нікуди не ходив із друзями, і нічого не просив на дні народження.
Якщо давали гроші, я віддавав батькам. З речей лише попросив купити простий турнік та все. Одяг намагався не купувати. Весь час думав, як я почну заробляти, і все стане чудово.
Мені здається, я став інтровертом у школі тому, що не було елементарно грошей кудись із кимось піти, на кшталт такий захисний механізм. Я просто вжився в роль людини, яка йде до своєї мети, і не звертає уваги на інші речі, тому що іншого в мене не було (звучить як синдром жертви).
Весь час відчував себе якось не так, і задирав ніс нібито я краще, бо намагався якось захистити свою психіку від стресу підліткового життя. Такий синдром бога, який періодично змінювався комплексом неповноцінності.
І ось тепер мої плоди праці зійшли, але тепер я й справді думаю, що я найрозумніший. Я вже студент і вступив на бюджет. Тепер я знайшов хороший підробіток у солідній компанії на літо, але став дуже поганою людиною.
Я почав зухвало розмовляти з батьками та їх повчати. Я не хочу їх слухати, коли вони щось кажуть. Через те, що я тепер зароблятиму багато грошей, я тепер думаю, що я найрозумніший і все таке. Я ніколи не хизуюсь своїми досягненнями, і намагаюся, щоб людям поряд зі мною було комфортно, але мені здається, що це все оболонка.
Здається, що може я і був увесь час цією поганою людиною, яка хотіла всіх навчати, а через своє загальне фінансове становище жив, як добра і позитивна людина. Я не хочу, щоб мої стосунки з батьками зіпсувалися, бо тепер заробляю гроші.
Що мені треба робити, щоб не дати грошам зіпсувати мене, як людину? Або може я просто і є ця погана людина, тому що все, чого я найбільше хочу, це велика фінансова стабільність для мене і моїх батьків. На мою думку, є результат великого стресу щодо грошей у підлітковому віці. Але як цього позбутися?
