– Що? Мою машину, яку батько купив особисто для мене, я маю подарувати братові? Ти й так усі мої аліменти витрачала на нього! Думаєш, я не знала? – Ти ж втекла від мене! – Тому і втекла

– Віро, я сьогодні візьму твою машину, – стверджувально, а не питаючи, сказав Юрій.

– Мені з Максимом на прийом до педіатра.

– Перенеси! Мені ж на роботу.

Юрій узяв ключі та пішов. Віра не встигла відповісти, лише подумала. Дві ж машини у сім’ї.

***

Вірі машину подарував батько, як і квартиру, де вони зараз жили. Від матері Віри він пішов за два роки після її появи. Спершу аліменти платити не міг, – випадкові заробітки, без оформлення, без стажу.

Іноді стикався з обманом, працював, але грошей не отримував. Нарешті йому пощастило з роботою, а потім він почав займатися ремонтом квартир і будинків, зібрав бригаду.

Бригада виконувала все, – будь-яка складність, будь-які роботи. Він почав регулярно платити аліменти, але згодом зрозумів, що гроші мати витрачає не на Віру, а на свого сина від другого чоловіка.

Не платити він не міг, але доводилося приїжджати та купувати одяг для доньки. А потім Віра втекла з дому. Знайшов її тато і більше не відпустив. Він був одружений, але дружина не могла мати дітей.

З Вірою вони потоваришували. Аліменти вже мала платити мати. Скандал був великий, вона вимагала чеки за кожну перераховану гривню. Батько Віри сміявся, але пересилав чеки.

– Машина і квартира тобі, дочко, щоб ти не потребувала і не залежала від чоловіка, – сказав він тоді.

У них дві машини, а чоловік все частіше бере її. То його авто в сервісі, то колесо, то його братові терміново треба, щось ще. Юрій не питав, просто повідомляв.

Так, Віра в декреті, гуляти корисно, але в поліклініку, в магазин, у невідкладних справах машиною швидше і зручніше. Ось і сьогодні доведеться викликати таксі. Від роздумів відвернув дзвінок матері.

– Віро, у мене до тебе серйозна розмова, але не телефоном. Приїдь, все обговоримо.

‐ Щось трапилося? Сьогодні я не зможу.

– Тоді завтра. Обов’язково! Я давно не бачила Максима. Чекаю.

– Добре, я намагатимуся завтра.

День пройшов швидко, Максим не вередував. Віра встигла приготувати вечерю та решту справ по будинку. У поліклініку довелося діставатися таксі, назад теж.

Юрій повернувся з роботи і Віра одразу взяла ключі від своєї машини, завтра їй їхати до мами. На таксі не дуже зручно, туди беруть подвійну оплату, а автобусом з дитиною Віра їхати не збиралася, – сезон хвороб.

– Віро, в чому річ? Як мені завтра на роботу?

– На таксі. Сьогодні нам довелося на таксі їхати в поліклініку, і назад теж. Є ще автобус, зупинка поряд. Нарешті, є третій варіант! У тебе є машина!

– Моя машина потрібна братові!

– А моя потрібна мені! Хочеш допомагати братові, то це твої проблеми, а не мої незручності! Мені завтра їхати до мами.

– І врешті – машина моя! Я сама вирішую куди і коли їхати. Сьогодні ситуація була дивною. Машина є, а я їду на таксі! Туди та назад.

– Віро, але ж ми сім’я. Навіщо нам ділити машину? У нас їх дві, а у Гришки немає. Йому замовлення розвозити. Потрібно допомагати, ми ж одна сім’я!

– Допомагай, ти ж молодець! Я не претендую на твою машину. Пам’ятаєш, як я хотіла покататися за кермом твоєї машини? Що ти сказав? Має бути один господар! Мені ти один раз не дав, а братові дозволяєш постійно.

– Ти ще згадай, що було до весілля!

– Навіщо? Машину я свою тобі більше не дам. У тебе є своя, а проблеми твого брата за мій рахунок вирішувати не треба.

– Так я й не вирішую за твій рахунок! Я віддав свою машину.

– І взяв мою! Так це не працює. Все! Вирішуй сам із машиною. Зі своєю, а не з моєю!

– Ти не маєш рації!

– Я маю рацію! Машина моя, господар один, – і це я! Твої слова? Скажи це своєму братові.

***

– Вірочко, приїхала. А я вже давно чекаю. Хотіла обговорити весілля твого брата.

– Обговорити? Я думала це треба робити з ними, з Микитою та його нареченою.

– Ми вже обговорили. Я щодо подарунка. Твого подарунка братові на весілля.

– Мамо, я в декреті. Ми, звичайно, подаруємо на весілля гроші в конверті, але обговорювати суму будемо з чоловіком.

– Не треба грошей! Ми все розуміємо. Вам навіть витрачатися не доведеться.

– Цікаво. І що ми маємо зробити?

– Не ви, а ти. У вашій родині дві машини. Навіщо? Цілком вистачить і однієї. А у Микити немає. Він уже й права отримав, я сплатила за навчання. Двічі здавати довелося.  Розумієш? У тебе машина нова, хороша, Микиті дуже подобається. Ось її і подаруйте!

– Що? Мою машину, яку батько купив особисто для мене, я маю подарувати братові? Ти й так усі мої аліменти витрачала на нього! Думаєш, я не знала?

– Ти ж втекла від мене!

– Тому і втекла. Я для тебе була приводом для аліментів. І зараз ти теж хочеш отримати подарунок для свого улюбленого сина коштом батька!

– Це виходить саме так, бо машину він купив. До речі! А квартиру твоєму коханому синочку не треба подарувати? Мою квартиру! А що? Ти ж завжди моїм коштом це робила.

– Віро, заспокойся! Я просто запропонувала вихід зі становища, ти ж у декреті. А тут і грошей витрачати не доведеться.

– Ти дуже добре все вигадала! Знову Микиті подарунок, дорогий подарунок, а мені шиш без масла! Та яке там! Моє відбирають. Щось останнім часом багато охочих з’явилося на моє майно. У тебе, мамо, все? Ми їдемо.

Віра звично посадила сина в дитяче крісло і сіла за кермо. Відповіді матері вона не стала чекати, натиснула на педаль газу.

***

– Віро, як з’їздила? Як там твоя мати?

– Чудово! Навколо одні дармоїди!

– Щось сталося? Ти нервова. Хто дармоїди? Я?

– Ні! Вибач, я не про тебе, а про свого брата, матір та твого брата.

– Я забрав свою машину. Не мав рації, визнаю. Звичайно наслухався про себе багато “хороших” слів від брата та матері, але це навіть добре. Дізнався, що вони думають про нас. Тепер спілкуватимемося рідко, якщо взагалі будемо.

– Ось і я сьогодні з мамою посварилася. Брату на весілля треба подарувати машину!

– Машину? А не жирно?

– Вони так не вважають. Не нову, вони ж дбають про наш бюджет! Мою машину! Уявляєш? Ти лише брав її, а тут вимагають подарувати. Я розлютилася. Ти мене теж вибач.

– Тебе нема за що прощати, ти маєш рацію. Нехай у нас буде менше родичів.

– Так їх зовсім не буде!

– Нехай не буде зовсім. Нехай вони будуть далеко. Дуже далеко. Усі! До речі, щодо родичів. Дзвонив твій батько, у тебе не було зв’язку. Нас запрошують на шашлики цієї неділі. У них там якась дата.

– Так, у них річниця весілля. Не ювілей, але вони завжди відзначають.

– На чиїй машині їдемо?

– На нашій!

Якщо домовлятися, а не нахабніти, то особисте може стати спільним, – бо сім’я ж…

А ви що думаєте з цього приводу? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!