– Привіт, тату, – пропищав у мобільнику дівочий голос, – ти вдома?
Артем напружився:
– Припустимо.
– Чудово! – Зраділа Ангеліна. – Я тут унизу, валізу по сходах важко одній тягти. Допоможеш?
Не чекаючи на відповідь, дочка скинула дзвінок.
– Нахабство – друге щастя – важко зітхнув Артем. З’явилася без попередження, та ще й з валізою. Ні зупинити, ні запитати, що трапилося, шансів йому ніхто не дав: поставили перед фактом.
– Ну, звичайно, ні доньці, ні колишній дружині немає жодної справи до його планів.
Під акомпанемент не найдобріших думок чоловік натягував джинси: посоромився зустрічати доньку у доісторичних спортивних. Вже ця п’ятнадцятирічна модниця спуску за зовнішній вигляд не дасть.
Яскрава дівчина з різноколірними пасмами волосся, побачивши Артема, привітно посміхнулася.
– Я в тебе поживу.
– Це питання, чи пропозиція? – Спробував вказати дівчинці її місце, відповів батько.
– Не думала, що мені потрібний дозвіл, – Ангеліна надула губки.
– Взагалі хотілося б, бо у мене свої плани, і місця мало, – буркнув той, але швидко змінив тон: – Надовго ти?
– Не знаю, – засмутилася донька. – Поки мати не заспокоїться.
– Знову чудить! – почав було Артем, але Ангеліна перервала:
– Ой, тату, я тебе благаю! Не починай! Ти ніби мені не радий!
– Радий, ну що ти. Звісно, радий… – умовляв себе Артем. – Тільки несподівано це все.
– Вдвох веселіше, – підморгнула дівчина. – Правда?
Зважаючи на той факт, що Артем уже п’ять років жив один, в аскетично обставленій однокімнатній квартирці, радіти ще одному мешканцю йому було важко.
… Серед старих меблів, здається, їх не змінювали з радянських часів, виділявся комп’ютерний стіл, та професійне ігрове крісло.
Зрозуміло, де тато проводить найбільше часу. На стільниці стояли немиті кухлі, на кухні дочка виявила тару від локшини швидкого приготування.
– Тату, видно, у цьому барлозі жінок давно не було, – зауважила Ангеліна, проводячи пальцем по товстому шару пилу на комоді. – З чого можна зробити висновок – з особистим життям у тебе не дуже.
– Так, щось ти розійшлася, – суворо зауважив Артем. – Якщо зібралася в мене жити, май повагу. Може, почнеш, як із батьком зі мною розмовляти?
– Прямо зараз? – скорчила пику та, а потім продовжила жалібно-жалібно:
– Татусю, любий, дай грошенят, а то мама у мене відібрала картку.
– Та що у вас трапилося? Ти можеш до ладу пояснити?
Із сумбурної розповіді доньки батько нічого не зрозумів. Зваливши в одну купу безліч образ та претензій, Ангеліна звела все до того, що мати її категорично не розуміє.
– Вона навіть слухати мене не хоче! – Схлипнула вона наостанок.
– Гаразд, ранок вечора мудріший, – зітхнув Артем. – На кухні крісло-ліжко розбирай, постіль нагорі в шафі, а я в крамницю схожу – тебе ж локшиною не погодуєш.
Дорогою Артем набрав номер колишньої дружини:
– Марино, що все це означає? Ти чого її до мене відправила?
– Відправила? Ха-ха-ха, – засміялася мати втікачки. – Вона ввечері влаштувала істерику, а потім втекла, коли я була на роботі.
– На порожньому місці з дому втекла? Так не буває! Давай, давай, викладай, чого ви посварилися.
– Твоя найдорожча дочка мене два місяці обманювала: замість репетиторів вешталася з подружкою по кафе і кінотеатрах, а коли були санкції, почала качати права, – розповіла Марина.
– І ось, намагається мене шантажувати своєю втечею. Тільки дарма все це – я не боюся, так їй і перекажи.
– Марино, ну поговори з нею, запропонуй варіанти, не може ж вона в мене жити, – благав Артем.
– Знаєш що, дорогий, час би вже з донькою ближче познайомитися – вона не грудна давно, і тобі давно настав час батька освоювати, – розлютилася колишня. – Аліменти платиш копійчані, та два подарунки на рік – усім татам тато.
– А не пам’ятаєш, як я орав, коли ти в декреті сиділа? – образився Артем.
– Пам’ятаю, – спокійно відповіла Марина. – Дякую тобі. Але, як тільки орати почала я, ти став у танки грати. Давай краще не будемо працездатністю мірятися – все одно програєш.
– То, може, Ангеліна перепросить і повернеться додому? А ти її якось покараєш?
– Погано ж ти дочку свою знаєш, Артеме, – засміялася колишня, і від’єдналася.
… Вони познайомилися, коли Марина була студенткою, а її майбутній чоловік – професіонал, що вже відбувся, з окремою, хоч і маленькою квартирою. Так, батьківською, але все одно – своєю.
Спершу весело жили, дружно. А як донька підросла, виявилося, що амбіцій в Артема обмаль. Подорослішавши, Марина все робила для того, щоб більше заробляти, хотіла жити краще.
Хотіла дати дочці все, чого сама в дитинстві була позбавлена. Років п’ять вона штовхала Артема, потім усвідомила: йому й так добре.
Спокійна віддалена робота за власним графіком, без метушні та високих швидкостей. Увечері – серіальчик, чи танчики.
… Ангеліна перепрошувати відмовилася – мати її неабияк дістала. Натомість запропонувала батькові разом навести лад у квартирі. Удвох вони навели чистоту за пів дня.
Увечері, доки дочка готувалася до контрольної, Артем приготував вечерю.
– Тату, ми таке не їмо, – Ангеліна мляво колупалася в тарілці з макаронами. – Салатик будь-який хочеться …
– Так, годі тут командувати, – розлютився той. – Це ти до мене заявилася.
– А до кого ж мені ще? – обурилася Ангеліна. – Що, татку, переломився від турботи? Скільки ти зі мною за останній рік провів? Годин п’ять?
Крити не було чим.
Через день виявилося, що Ангеліна ходить у басейн і до двох репетиторів.
– Готова платити тобі тисяч зо три аліментів, – повідомила телефоном ексдружина. – Це навіть більше, ніж ти рахував.
Загалом, довелося Артему змінити спосіб життя. Замовлень він став брати більше, вставати раніше, купувати інші продукти, готувати. А донька ще й вередувала.
Декілька разів хотів плюнути на все і відвезти її до матері, але було соромно. По-перше, він і справді останні кілька років був так собі батьком. По-друге, попри все, він знову відчув сенс життя – доньці потрібна була його турбота.
– Тату, ти ж пам’ятаєш, у нас у вівторок батьківські збори? – спитала якось Ангеліна.
– Ні, – зізнався Артем. – І що?
– Ти ж підеш?
– Це обов’язково?
– Краще сходити, бо класна мені місяць мозок виноситиме.
– Гаразд. Потрібно, так піду.
– Тоді треба тебе одягнути, – загорілася Ангеліна. – Не попрешся ж ти до школи в такому вигляді? У тебе навіть одягу пристойного немає. І на голові жах.
Хотілося розсердитися, але Артем стримався. Він і справді запустив свій гардероб. А сенс витрачатися на одяг, коли майже нікуди не ходиш?
Ангеліна сама записала його у хорошу перукарню, потім вони разом вибрали йому гарну сорочку, та модні джинси.
Батьків на зборах він нарахував лише три. Класна, видно було, приємно здивувалася його приходу.
– Лін, вчителька скаржилася, що в тебе оцінки стали гіршими, – повідомив Артем, повернувшись зі школи. – Що трапилося? Чим допомогти?
Ангеліна раптом розплакалася:
– Мама ніколи не питає, що зі мною відбувається, тільки лається. Каже, за такі гроші, що витрачаємо на репетиторів, я маю вчитися на одні п’ятірки. Вона ж медалістка, гадає, всі так можуть.
– Мама дуже тебе любить і дуже для тебе намагається, – обійняв Артем доньку. – Переймається за твоє майбутнє. Лається, кажеш… просто вона до себе дуже вимоглива. Отже, і до інших.
– Ви тому розлучилися? – Запитала Ангеліна.
– Раніше я сказав би, що через це. А тепер мені так не здається. Гаразд, про оцінки потім подумаємо, а поки що треба вечерю готувати.
– А я вже, – усміхнулася дочка. – Подумала – не чесно, що ти весь час готуєш, раз втомлюєшся з роботою.
За тиждень Артему зателефонувала Марина:
– Не знаю, що ти зробив із нашою дочкою, але вона надіслала повідомлення з вибаченнями.
– Тільки повідомлення? – посміхнувся Артем.
– Ну ти даєш! Нинішня молодь не любить дзвонити, вони пишуть! Тим більше якщо треба перепрошувати. Вона, між іншим, і про тебе написала.
– Скаржилася?
– Ні, уяви собі. Хвалила! Написала, що ти добре готуєш, допомагаєш з уроками й намагаєшся її не ображати. А ще – що ти гарний.
Чоловік посміхнувся:
– Просто я боявся зіпсувати все і робив те, що вона просила. Мабуть, і тебе варто було частіше слухати. Адже ти для нас усіх намагалася.
– Може, простіше було б слухати, якби я була м’якшою… – зітхнула у відповідь Марина. – Добре, що ви з Ангеліною порозумілися.
– Тепер частіше спілкуватиметеся. Вона хоче жити на два будинки – пів року зі мною, пів року з тобою. Ти як? Готовий?
– Завжди готовий! – Відповів збентежений чоловік, але зрозумів, що ця відповідь була щирою. Що потрібно не тільки свої бажання ставити понад усе, а, насамперед, враховувати вподобання, та розумні забаганки дітей…
Ви зі мною згодні? Пишіть свої міркування в коментарях.
