Щойно в Україні стало гаряче, мій чоловік чхурнув за кордон. І вивіз трьох наших дітей 13, 9 та 6 рочків. Він зробив це хитро і підло, поки я була на роботі. Уявіть собі мій стан, коли я не маю з ними зв’язку майже добу, а потім отримую сухе повідомлення – ми у Польщі

Щойно в Україні стало гаряче, мій чоловік чхурнув за кордон. І вивіз трьох наших дітей 13, 9 та 6 рочків. Він зробив це хитро і підло, поки я була на роботі. Уявіть собі мій стан, коли я не маю з ними зв’язку майже добу, а потім отримую сухе повідомлення – ми у Польщі.

Далі більше. Максим добрався разом із дітьми до Іспанії. Де всі вони власне зараз і перебувають.

Перший час я розривалася між думками – мчати їм навздогін чи зберігати спокій і робити, що звикла. Через те, що Максим нікого не попередив, він втратив і робоче місці і гроші за лютий. Тому майже одразу почав говорити мені, щоб я їм щось висилала. Бо він же там турбується про дітей. І так, я висилала.

Я залишилася у рідному місті. Продовжила працювати і раптово, коли звільнилася посада керівника у мій відділ, посіла його місце саме я. Без родини було дуже важко морально. А от робота допомагала – побільше корисних справ, поменше дурних думок.

З моменту виїзду дітей за кордон я заробляю за всіх. Ми впряглися у досить дорогу іпотеку і тепер виплачувала її тільки я. Та й дітям відправляла.

Від друзів дізналася, що, перетинаючи кордон, він заявив, що матір дітей виїхала вже, дітей кинула. А він, янголя таке, їде своїй переляканій жінці навздогін. Ще ніколи я не відчувала такої огиди до власного чоловіка.

Зараз, коли я прошу його повертатися, чи, бодай повернути дітей, він завжди робить мене винною. Дітей кличу під бомби (зазначу, що в нашому місті не було жодного прильоту і до сирен ставлення спокійне). Його хочу взагалі віддати на фронт (але ж досі жодного багатодітного батька ніхто не забрав проти його волі).

Я виїжджати не готова. Десь поневірятися, жити у незрозумілих умовах. Втрачати роботу, ризикувати квартирою – а раптом не буде чим платити по кредиту. У Максима ж голова не болить. Роботу не шукає, виплати якісь є і радіє. І мені постійно крапає, що маю вислати.

Хоча заради справедливості скажу, що він там собі і спортзал підібрав до смаку і нещодавно телефон оновив. От вони і є ці необхідні трати “на дітей”.

Розмовляла з вчителями старших синів і була дуже розчарована. Дистанційно навчаються дуже погано, завдання не роблять та й на уроках можуть тиждень не з’являтися. Так з відмінника і хорошиста сини скотилися до того, що їх на наступний рік кажуть, може й не переведуть. Менша доня до школи не готується, бо ніхто цим там не переймається, а в неї дуже відповідальний рік перед першим класом.

Що мені робити? Чесно, хочу розлучення, а подавати боюсь. Перш за все маю забрати дітей. Але як? На війну все списати можна. От і я побачила справжнє обличчя свого чоловіка. Дуже хочу, щоб мені повернули дітей, розлучитися з Максимом і більше ніколи нічого від нього не чути. Хай живе собі хоч у Іспанії, хоч у Америці.

Можливо їхати і забирати дітей силою? А чи вони зі мною поїдуть, якщо ми вже рік прожили окремо? Я втрачаю з ними дорогоцінний зв’язок. Час грає не на мою користь.