Я сам цього випадку не пам’ятаю, так як мені було всього два роки. Але зате його не забула моя мама, яку мало не схопив інфаркт серця.
В кінці січня 1971 року мама везла мене на санках з сусіднього села в наше. Морозець на дворі стояв легкий-всього мінус два градуса-, тому вона і вирішила прогулятися до своєї знайомої.
Шлях в три кілометри не великий. Вони посиділи з подругою, попили чаю, і мама відправилася в зворотну дорогу. Був уже темний вечір, початок сьомого. Небо ясне, світив місяць. Навколо – ліс, і інших доріг немає.
І раптом вона почула ляскання крил за спиною і обернулася. Наді мною, сиділа в санках, зависла наче наче величезний птах, чи величезний летючий кажан. Крила перетинчасті, але тіло вкрите пір’ям. Замість дзьоба морда з ротом, але при цьому сама морда мала схожість з обличчям людини.
Побачивши випущені з пальців лап кігті, мати відразу зрозуміла, що невідома тварюка збирається схопити малюка, тобто мене, і кинулася на неї, замахала руками.
Чудовисько відлетіло від санок, продовжуючи висіти в повітрі, але атакувати ще раз не наважилося, і полетіло далеко.
Про цю історію мені розповіли мої батьки, коли я вже був підлітком.
