Мишко не любив їздити до бабусі. Бабусю він, звичайно, любив, але присутність інших родичів у будинку бабусі його просто дратувала.
Два двоюрідні брати та сестра над Мишком постійно знущалися. Бабуся його заспокоювала, дитячі витівки, але від цього краще не ставало.
Вона ніколи не лаяла тих онуків, а вони часто підставляли Мишка. Усі виросли, але стосунки не налагодились. Жарти стали жорсткішими.
– Мамо, я не хочу їхати!
– День народження бабусі, ювілей! Вони цього не зрозуміють. Там будуть усі родичі.
– Я захворів, поїхав, поплив, полетів, – не поїду! Я не скасовуватиму відрядження.
– Я знаю, що ти не любиш своїх двоюрідних братів.
– Мамо, вони мене не люблять, і я їх любити не зобов’язаний, але дотримуватися пристойності їх не навчили. Вони навіть дні народження та сімейні свята перетворюють на шоу!
– Я не збираюся туди йти, а тим більше з нареченою. Я знаю, що тато все життя терпів і терпить свою сестру, але я не буду, як він!
– Я зрозумів, звідки все йде! Це все тітка Тамара, ти сама все життя мовчала. Ви всі бажання бабусі виконуєте, а його сестричка вершки з її допомогою збирає. Вам не набридло?
– Ти маєш рацію, але тато не звик заперечувати матері. Ось такий він.
– Такий! Спочатку ми були бідними родичами, з нас сміялися, але не допомагали. Потім у тата все налагодилося й почалося!
– Дайте грошей, а то нам так їсти хочеться, що навіть переночувати ніде! Це нормально? А якщо раптом нам будуть потрібні гроші? Хто допоможе?
– Ти перебільшуєш!
– Якщо ти так вважаєш, то продовжуйте. Я не можу скасувати відрядження, у мене контракт. Бабусі мої привітання та привіт діду.
***
– Не шанує мене онук, не шанує. Подзвонив, а міг і приїхати. Сім’я вся зібралася, а його немає.
Далі почулися злі жарти родичів. Бабуся мовчала. Олексій та Тетяна, батьки Михайла, не хотіли псувати свято.
Усі хильнули, закусили. Розмова перейшла в інше річище.
– Олексію, – бабуся вибрала відповідний момент. – Твоя сестра зібралася оновити меблі у квартирі у дітей. У тебе ж є знайомі вантажники?
– Мамо, у мене транспортна компанія, а не знайомі вантажники!
– От і чудово. Вона меблі замовила, оплата після отримання. Вона тобі рахунок надішле.
– Рахунок? А сама зовсім не може? Хто має дітей?
– Звідки у неї такі гроші? Троє дітей! Це ще на все.
– Все! Діти дорослі, старші за нашого сина. Самі собі меблі оновлять. Як вони сьогодні назвали нашого сина? Повторювати не буду. Будуть їм меблі, буде їм транспорт, але вирішуйте все самі.
– Ти не тверезий? Завтра поговоримо.
– Я тверезий, це ти завжди момент вибираєш. Ти забуваєш, що я не п’ю, вірніше п’ю, але компот. Робота не дозволяє розслабитися навіть у свята.
– Я просто втомився. Втомився не від роботи, а від ваших витівок. Спершу принижують мого сина, а потім просять допомоги!
– Відпочинь, просто настрій у тебе сьогодні поганий, відкладемо нашу розмову, ще час є.
– Час є, грошей вам більше немає! Таня, ми йдемо, пізно вже.
Батьки Михайла пішли, родичі залишилися здивовані.
– Нічого страшного, – сказала бабуся, – є ще Мишко. У нього дохід більший, ніж у батька. Ви даремно з нього сьогодні сміялися. Це негарно, і результат ви бачили.
– Давно час припинити це, дитинство минуло. Попросимо в онука, якщо він не приїхав до мене на ювілей, то нехай зробить подарунок.
І бабуся попросила.
– Бабусю, тобі не здається дивним, що подарунок для тебе у вигляді меблів для твоїх онуків? Тобі подарунок я передав із батьками. Тобі сподобалося?
– Дякую, все передали. Але…
– Не сподобалося. Я знаю. Це не та річ, яку можна відразу передарувати онукам чи дочці. Неповоротна путівка, я спеціально так зробив. Якщо не хочеш їхати, вона просто пропаде.
– Я не про те!
– Мало? Я так і знав! Треба було купувати на всю сім’ю, – для тебе, діда, тітоньки та її дітей. Так?
– Михайле, я не про це. Просто потрібні гроші, меблі замовили, а твій батько відмовив. Для тебе ж це дріб’язок. Допоможи! Ми ж велика дружна сім’я. Так заведено давно.
– Я працюю для себе, для своєї майбутньої родини. Уяви ситуацію, що ти працюєш і гроші віддаєш чужим людям. Працюєш ти, а користуються грошима вони.
– При цьому вони тебе ображають з дитинства, знущаються. Чим більше ображають, тим більше їм потрібно грошей. Раніше ти просила у мого батька для них дорогі іграшки, а вони сміялися.
– А твоя дочка, тітка Тамара, не краща. Я був дитиною, але бачив усю несправедливість. Це велика та дружна сім’я? Половина працює, а друга живе їхнім коштом! Це ти називаєш – заведено?
– Ти ще вчитимеш мене?
– Я не вчу, просто я не збираюся брати участь у цьому благодійному шоу! До речі, тато нарешті теж зрозумів це.
– Ти мене до інфа.ркту доведеш!
– Сумно, що ти цього не зрозуміла.
***
Михайло не допоміг, Олексій не сплатив. Меблі були замовлені, довелося взяти кредит. Жити стало важко, бо допомоги не було. Як постелилися, недолугі, так і виспляться…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
