Спочатку ображав мене, а тепер мені доводиться піклуватися про колишнього, де справедливість

Я в розпачі, бо ніколи не думала, що саме зі мною може виникнути така ситуація. Мій чоловік людина з обмеженими можливостями, після аварії від нього відмовилися всі друзі і знайомі, навіть та жінка, до якої він так спішив піти від мене.

Після безсонних ночей в реанімації, мені привезли чоловіка в мою квартиру. Адже мене з маленьким дитям на руках випхали зі спільного житла як тільки дізналися про становище Олександра.

Дякувати Богу, в мене вистачило мізків не продавати квартиру, яка мені від батьків в спадок перейшла. І от тепер, в одній кімнаті живемо ми з донькою, і вже 3 рік живе ще один “овоч” за яким треба доглянути, винести горщик і погодувати. Донька в садочку до 5, а в мене робота. Ледь встигаю все.

Проблема в тому, що мені не фізично важко, а морально. Бо ця людина свого часу, коли я була в декреті просто на мене дуже давила, я не витримувала тиску. Олександр був хорошим психологом, тому йому нічого не вартувало зробити так, щоб я танцювала під його дудку.

Коли нарешті наш шлюб віджив своє, і він сказав що іде від мене, у мене навіть 2 дихання відкрилося. Але не надовго. Уже через годину мені подзвонили і сказали що він тепер не зможе ходити. Перший час я піклувалася як про рідного. Але він всеодно звинувачував мене у всьому.

Все життя, весь наш шлюб був неначе пекло. Я стала не жінкою, а подушкою на котрій можна було зігнати злість. Всі образи, всі слова, емоції, звинувачення,все летіло в мій бік.

А тепер у мене є коханий чоловік, котрий чекає від мене рішення. Я не знаю що робити. Просто перевезти колишнього з речами до його матері, чи так і продовжувати губити своє життя. Що вибрати серце чи совість?

You cannot copy content of this page