Сподіваюся, скоро зможу піти від хлопця, щоб почати нормальне життя

Мені 29. Уже 6 років зустрічаюся з хлопцем. За цей час він пропонував мені вийти за нього заміж три рази. Кожен раз я погоджувалася, але до загсу справа так і не доходила. Ну як не доходила: кілька разів ми все-таки приїжджали до палацу одруження, щоб подати заяву.

Спочатку вибрали день, взяли документи, приїхали, а загс закритий. Іншим разом, просиділи в черзі, а держмито заплатити забули.

Останній раз нас мало не розписали. У черзі мене трясло так, що зуб на зуб не потрапляв. Думала, що втрачу свідомість від стресу, але коли нас все-таки не вдалося розписати – я розслабилася. Може, це були знаки?

Не знаю, чому я тягну, напевно, боюся. Але чого? Він знайомий з моїми батьками, я – з його, все серйозно.

Можливо, розумію, що він не той чоловік, з яким я хочу пов’язати своє життя. Навіщо тоді з ним зустрічаюся? Щоб розібратися в цій ситуації – я звернулася до психолога.

Спеціаліст зумів встановити проблему: я не можу розлучитися з чоловіком. Навіть якщо розумію, що хочу, що треба це зробити, не можу і все.

Якась патологічна залежність, нездатність розірвати невідповідні відносини. Зараз працюю над цим, сподіваюся, скоро зможу піти від хлопця, щоб почати нормальне життя.