У нашому селі чутки розходяться швидко. І хоч за останні роки воно непогано так розрослося, старожили ще пам’ятають, як асфальт у цих місцях був чимось невідомим.
Ну а я добре пам’ятаю свою молодість та людей, які мене тоді оточували. Ця частина мого життя міцно в’їлася мені в пам’ять. І, як виявилось, не випадково.
Справа в тому, що коли нам із чоловіком було по 20 років і ми ще не були одружені, була в мене одна суперниця, Світлана. Вона жити не могла, так хотіла відбити в мене нареченого.
Ось і робила через це всякі капості. Наговорювала на мене, брехала. Але найпідлішим слухом, який вона намагалася про мене розпустити, була чутка про те, що я ніби гуляю з іншим чоловіком.
Якби ви жили на селі на той час, то знали б, що за такі слова треба відповідати. Але втрутився чоловік, і тоді ми якось відпустили ситуацію, так.
Час минув, і ми стали старшими. Я вийшла заміж і досі щаслива. Світлана теж знайшла собі хлопця із села та зіграла весілля. А потім вона народила сина та поїхала на заробітки за кордон. Час від часу приїжджає, але переважно сидить там.
Я не знаю, як це вийшло, мабуть, таке везіння. Але тепер син цієї самої Свєти – мій зять. Так, буває таке. А я що, маю доньку рідну відмовляти через свої особисті рахунки? Ні. Навіщо? Що було те загуло.
Як я вже сказала, Світлана працює в іншій країні, так що може собі дозволити багато чого. Вона прилетіла на весілля вся в хутрі. Купила синові квартиру в місті, тож моя донька тепер бачиться зі мною набагато рідше.
І взагалі поводилася вона досить зухвало. Навіть її чоловік, мій сват, зробив їй кілька зауважень. А до нього вона, до речі, на день народження жодного разу не прилітала.
Коротше кажучи, у когось характер з віком не змінився зовсім. Я навіть на мить занепокоїлася. Хто ж знає, що там у неї в голові: а раптом за старе візьметься?
Але ні, на мого чоловіка вона дивилася з байдужістю і серед гостей наче чуток не створювала. Ну хоча б у цьому вона змінилася на краще.
Тиждень тому чоловік запросив мене на відпочинок. Так, у свої 63 роки він все ще вміє робити несподівані подарунки. Біля нашого села є курорт з мінеральними водами, тому він купив нам дві путівки для оздоровлення.
Ми вже якось їздили туди і нам все сподобалося. Але тепер те місце ще більше облагородили, тож не соромно і ще раз з’їздити, тим більше привід є.
І знаєте, кого я побачила в перший же день відпочинку та ще й не одну? Світлану, свою сваху. Вона сміялася, загравала, йдучи під руку з симпатичним засмаглим чоловіком, який усміхався у всі 32 зуби.
Зважаючи на те, що спілкувався цей товариш не за допомогою мови, а лише енергійно жестикулюючи, я відразу зрозуміла, що це якийсь італієць.
Через пару днів у зятя день народження, тож я зрозуміла, що Світлана вирішила приїхати до сина, але не одна, а з таємним супутником.
Тут неподалік є один непоганий готель, де навіть італійцеві не соромно провести якийсь час. А що зручно. І чоловік ні про що не дізнається.
Ось тільки… Мене так і тягне витягнути її страшний секрет назовні. Показати, хто вона така із себе насправді. Ну і що, що таємниця особистого життя важлива? Адже ця жінка зраджує свого чоловіка, обманює його, та ще й коханця практично до нашого села притягла. Хіба так можна?
Так, я розумію, що це почуття помсти грає в мені. Крім того, вона сама про мене розпускала хибні чутки. Але це я бачила на власні очі!
У цьому випадку не може бути іншої думки: двоє дорослих людей обіймаються. Дякую, ще не цілуються. Добре, що нас із чоловіком вона не побачила. Було б трохи ніяково якийсь час.
Ех, але вона мати мого зятя. Хоча родичкою Світлана мені ніколи не стане, навіть у її мріях. Але для своєї дочки я хочу лише всього найкращого. А скривджена свекруха завжди може перетворити життя невістки на суцільні муки.
Тож доведеться тримати язик за зубами. І найтрагічніше, що, якщо вона мене побачить, це я повинна вести себе неприродно. Мовчати про те, що побачила. Тому що мені моя дитина важливіша за її шлюб.
Ситуація, звичайно, ворогові не побажаєш. Але треба тримати себе в руках та думати про хороше. У нашому віці краще зберегти нерви.
