Із самого дитинства я була досить вразливою дівчинкою. Але стала помічати, що останнім часом дуже часто турбуюся без причин, думаю про погане і підсвідомо чекаю на неприємності.
Часто відчуваю страх, мене відвідують думки про те, що має статися щось погане. Іноді в мене бувають панічні атаки, відвідують усілякі погані думки щодо свого здоров’я. Я дуже хвилююся, хочеться плакати та шкодувати себе.
Змусила себе сходити до лікарні. Там мене відправили до кардіолога, зараз проходжу лікування. Сподіваюся, допоможе, бо саме собою навряд чи минеться.
Крім усього вище перерахованого, я маю великі проблеми зі спілкуванням, хоча за останні пів року відчувається значний прогрес. Раніше я була взагалі нелюдина, спілкувалася лише з двома однокласницями, яких з дитинства добре знала.
Наразі я намагаюся спілкуватися з незнайомими людьми, і з хлопцями також, але поки що лише в інтернеті (в реальному житті якось не дуже добре виходить, хоча деякі зрушення теж цього літа теж помічалися).
Ще я дуже хвилююся, коли подруги гуляють без мене. Мені тоді так сумно й самотньо… Заздрю, що вони можуть просто з кимось поговорити, списатися в соцмережах або поговорити через Скайп, вийти погуляти.
Я так не можу, мені потрібно довго налаштовуватись, готуватися морально до виходу з дому. Почуваюся дуже самотньо і багато говорю сама з собою (подумки), це вже як звичка. Наче розповідаю комусь щось.
Також у травні я складатиму випускні іспити і для мене це дуже важлива подія. Я боюсь, що провалюся на іспиті. Одна думка про них мене тяжить. Я досі не обрала, ким хочу стати та куди хочу вступати.
Я боюся нового кола спілкування, змін у житті, які неминуче трапляються через те, що я більше не буду школяркою. Мені страшно перед майбутнім. Страшно взяти себе в руки та вирішувати щось за себе. Боюся зробити непоправну помилку, яка дуже вплине на моє подальше життя.
Почала часто й без причини плакати. Постійне відчуття незадоволення, безвиході. Як це подолати, налаштуватися на позитивний лад? Як морально підготувати себе до змін та дорослішання?
