Свекруха просто молодець. Довела доньку до нервового зриву, тож та пішла з дому, залишивши дитину. Тепер свекруха зітхає, плаче і вимагає, щоб ми їй допомагали.
Мати мого чоловіка – це жахлива людина. Вона й неживого підійме, бо, по-перше, ніколи не може вчасно закрити рота, по-друге, дуже любить знайти больову точку і давити на неї до останнього.
Чоловік з нею, дякувати Богу, майже не спілкується, тому що вона йому чимало крові попила свого часу. А якщо і спілкується, то як тільки свекруха починає переходити межу, одразу її осікає і йде, не терпить.
Він може з матір’ю по пів року не спілкуватися, доки не визнає, що його психіка витримає без проблем ще одну зустріч із мамою. “Чудова” загалом людина, моя свекруха.
Але гірші справи були в сестри чоловіка, яка не могла поводитися з матір’ю так, як це робив старший брат. Вона взагалі завжди більше була схильна до впливу матері.
А та знущалася з неї, як хотіла. Звичайно, сама свекруха не бачить за собою жодних знущань, вона ж просто спілкується, просто дає пораду, просто хоче, як найкраще.
Тому коли сестра чоловіка у дев’ятнадцять років вийшла заміж і переїхала до чоловіка, ніхто не здивувався. Я взагалі думала, що це станеться ще раніше.
Свекруха тоді не могла мовчати та все переконувала дочку, що чоловік її покине, а сама вона нічого не варта, приповзе до матері, а тій доведеться все на собі тягнути.
Шлюб сестри насправді був дуже швидкоплинним, що логічно, адже заміж вона бігла, аби вирватися від матері. Вистачило цього шлюбу лише на півтора року.
Відразу після весілля вона була в положені, а через якийсь час після появи дитини її чоловік вирішив, що вона для сім’ї ще не дозріла.
Впевнена, що якби він не подав на розлучення, сестра й надалі терпіла б і жила з ним, аби не з матір’ю. Але чоловік її розсудив інакше.
Сестрі чоловіка не залишалося нічого, окрім як повернутися під крило до мами. А вже та свого не проґавила. Пригадала все, що казала дочці до весілля.
Шпигала вона свою дочку сильно. Говорила, яка вона погана мати, нічого не може дати своїй дитині, сама по собі теж нікчема, якщо немає освіти, нормальної роботи та сім’ї. Навіть розуму не вистачило шлюб зберегти.
Терпіла вона бідна це майже рік, але й в неї нерви не залізні. Пішла вона з дому, залишивши дитину матері. Як сестра повідомила брата, у неї стався нервовий зрив, зараз вона лікується.
Я вважаю, що вона правильно зробила, звернувшись до лікарні. А то мало, як її могло переклинити, так і до лиха не далеко.
Але поки сестра лікується, свекруха вимагає від нас із чоловіком допомоги. Хоче, щоб ми їй надсилали грошей на онука, бо їй довелося взяти відпустку власним коштом, щоб бути з дитиною.
Ми з чоловіком їй грошей давати не збираємось. Хочемо тимчасово забрати дитину до себе, а коли сестра підлікується і зможе сама дбати про дитину, повернемо сина їй.
Але свекруха проти, бо тільки вона знає, як правильно жити. А ще за такого розкладу вона втратить останній важіль тиску на свою дочку.
Чоловік сказав, що дитину все одно забере, але я відчуваю, що це буде складно, свекруха просто так не поступиться. Але ми постараємося, бо ще не вистачало, щоб вона і дитині психіку зіпсувала. Донька через неї вже лікується.
Треба знайти якісь законні способи як це зробити!
