Так вийшло, що після весілля ми з чоловіком поїхали жити до іншого міста. Чоловік у мене військовослужбовець, тож переїзди для нас – це звичайна справа. Облаштувалися ми швидко, мені дуже подобалося наше нове місце проживання.
Через рік наша родина збільшилася, у нас з’явився синочок Сашенька. Коли мене виписали з лікарні, чоловіка відпустили на два тижні у відпустку. Він добре мені допомагав доглядати за малюком.
Коли чоловік знову розпочав службу, я почала займатися сином сама. Зрідка приїжджала моя мама і давала мені кілька годин вільного часу. На жаль, мама не могла часто приїжджати, бо в нашій родині хворів дідусь. За ним потрібен постійний догляд.
Нашому синочку виповнилося 5 місяців, коли у нього почали прорізатись перші зубки. Сашко постійно вередував, у нього часто підвищувалася температура. Ось тоді чоловік і приголомшив мене новиною про те, що до нас їде його мама.
Я була шокована цією новиною. Зараз поясню чому. Відносини зі свекрухою у мене не склалися з самого початку. Точніше сказати, я їй не подобалася.
Вся річ у тому, що Ніна Павлівна, вважала, що її синові я не підходжу, йому потрібна гідніша партія. Під цими словами мається на увазі матеріальна забезпеченість. Я ж із простої родини вчителів, де завжди жили від зарплатні до зарплатні.
Завдяки моєму ангельському терпінню мені вдавалося згладжувати всі висловлювання свекрухи на свою адресу, та на адресу своєї родини. Однак я намагалася звести наше спілкування до мінімуму. Тому спілкувалися ми зі свекрухою лише у разі нагальної потреби.
Думаю, що тепер зрозуміло, чому для мене новина про її приїзд стала “приємною” несподіванкою.
Я дізналася у чоловіка, що Ніна Павлівна пробуде в нас лише тиждень. Свекруха вирішила допомогти нам доглянути онука.
За день до приїзду Ніни Павлівни я дуже хвилювалася і переживала. Адже моя свекруха, за всіх її вад, була любитель чистоти, та порядку. Тому я кілька разів пропилососила та вимила підлогу.
День приїзду настав. Ніна Павлівна приїхала в гарному настрої.
Вона розповідала, як встигла скучити за онуком, сином і навіть за мною. Потім свекруха почала розпаковувати привезені подарунки. В основному це був одяг, та іграшки для Сашка. А потім свекруха дістала маленьку коробочку і простягла мені зі словами, що це спеціально для мене.
У коробочці лежав чудовий золотий браслет. Ніна Павлівна сказала, що це мені на честь дня народження, на який вона так і не потрапила. Мені, звичайно, було приємно, але водночас і незрозуміло, чому свекруха змінила своє ставлення до мене.
За кілька років нашого з нею знайомства вона ніколи не дарувала мені таких подарунків. Також мені стало ніяково за те, що я для свекрухи ніякого подарунка не приготувала. Так пройшов перший день приїзду Ніни Павлівни.
Залишалося ще шість днів, і я зі страхом думала про них. Адже в день її приїзду зі мною був чоловік, тому мені було набагато легше. Що робити завтра? Як спілкуватися зі свекрухою? Раптом вона наодинці зі мною почне поводитися зовсім по-іншому?
Вночі Сашко майже не спав, бо в нього знову піднялася температура, тому син вередував і плакав. Я носила його на руках, щоб заспокоїти, коли у двері кімнати постукали. Свекруха запропонувала свою допомогу, щоб я могла відпочити. Мене це знову приємно здивувало.
Моя свекруха стала «сама люб’язність». Пишу ці слова у лапках, бо спочатку я не вірила у її щирість. Адже людина не може так змінитись. Тому в розмовах із Ніною Павлівною я намагалася говорити про спільні речі.
І взагалі, я намагалася менше бути зі свекрухою наодинці, й весь час вигадувала собі різні заняття. Справ і справді було багато. Адже треба було і випрати білизну, і їсти приготувати, і з Сашком пограти, і в магазин збігати. Тож спілкувалися ми з Ніною Павлівною замало.
Хоча, правду кажучи, свекруха і справді змінилася, вона не сварилася, не роздавала вказівок. Ніна Павлівна щохвилини намагалася проводити з онуком. А ще вона почала готувати!
Кухня – це не моє улюблене заняття, свекруха та чоловік про це знають. Тому Ніна Павлівна вирішила балувати нас щодня смачними пирогами, та іншими стравами власного приготування. Треба сказати, у неї це чудово виходило.
Пройшов тиждень. За цей час я встигла купити в універмазі гарний столовий набір у подарунок свекрусі, та збиралася їй подарувати у день від’їзду. Увечері чоловік повідомив мені, що Ніна Павлівна пробуде в нас до кінця місяця, а це ще три тижні!
Мене ця новина не тішила. Так, свекруха вже не та зарозуміла жінка, до якої я звикла. Також вона допомагає мені вдома, чим може. Однак присутність сторонньої людини в будинку мене просто напружувала. Напевно, свекруха зрозуміла мій настрій, бо одного разу вона вирішила зі мною серйозно поговорити.
Почала Ніна Павлівна розмову з того, що попросила у мене пробачення за своє ставлення до мене. Тоді я не витримала і запитала свекруху, чим викликані такі зміни в її поведінці.
Ніна Павлівна відкрила мені свою таємницю.
Виявилося, вона невиліковно хвора. Від лікування вона відмовилася, вирішивши залишок життя провести у колі близьких людей. Мені навіть стало соромно за свої погані думки щодо свекрухи.
Ніна Павлівна прожила у нас пів року. За цей час ми з нею потоваришували й стали по-справжньому близькими людьми. Вона встигла навчити мене готувати свої кулінарні шедеври. Зараз, коли її вже немає, часто готую її фірмовий пиріг.
Не дарма кажуть, що від ненависті до любові один крок. Нехай це було не кохання між нами, але точно була повага, та приязнь! Шкода, що я зрозуміла її сутність запізно! Мені навіть не вистачає її турботи! Ось так буває…
