Моя мати виховала мене одна без батька, та будь-якої допомоги. Багато в чому собі відмовляла, щоб у мене все було. Я їй за це був дуже вдячний.
Усі ці роки наклали на неї незгладний відбиток. Тепер вона не хоче ні з ким мене ділити. Як тільки в будинок приводжу дівчину, то вона всіма силами намагається її від мене відвадити.
Тому стосунки у мене довго не тривають. Як тільки діло доходить до серйозних відносин, і в мене виникає бажання зробити дівчині пропозицію, та створити родину, моя мама намагається захистити мене від таких вчинків.
Мені дуже важко з цього приводу, бо не хочу образити свою маму, але й сім’ю та дітей хочу мати. Я намагався розмовляти з нею, навіть ставив їй ультиматум, але вона все одно за своє.
Рік тому я зустрів дівчину, закохався, й зрозумів, що вона саме та, що мені потрібно. Ми підходили одне одному в усьому – однакові погляди на життя, спільні інтереси, навіть дітей дуже хочемо разом.
Все швидко розвивалося, її батьки мене встигли покохати. Зі своєю мамою не став її знайомити поки що, бо ще не зробив пропозицію. Я все пояснив своїй нареченій Христині, й вона увійшла до мого становища.
За тиждень до весілля я повідомив своїй мамі, що ми одружуємося і переїжджаємо до своєї квартири. Вона, звичайно ж, була дуже здивована, бо я ретельно приховував свої стосунки до останнього.
Одразу висунув їй умови, щоб не намагалася ніяк мені перешкодити, сказав, що інакше онуків не побачить. Вона начебто тоді навіть скорилася.
Весілля пройшло добре, мама була на диво спокійною. Після весілля дружина була в положенні, ми готувались стати батьками. У дружини стосунки зі свекрухою складалися не сказати, що добре, але жодних особливих конфліктів не було.
Після того, як з’явилася онука, почалося все найцікавіше. Моя мама до пенсії працювала лікарем-терапевтом у міській поліклініці, природно, залишилося дуже багато колег у різних галузях медицини.
Вона домовилася з лікарем психіатром, щоб у моєї дружини визнали захворювання та відправили на примусове лікування. Хоча моя дружина абсолютно здорова, вона і мухи не образить, навіть кричати та лаятись не вміє.
– Сину, я тобі казала, що ця дівчина не в собі, нехай полежить, полікується. Лікарі не дарма її визнали психічно хворою, мені, як лікарю це дуже видно.
– А ти мене не слухав, ще й одружився з нею. Я заберу онуку на виховання, щоб і їй це не передалося від неї, і вона виросла такою ж розумною, як ти.
Звісно, дитину я їй не віддав. Довго вимагав справедливості в усіх інстанціях. Зрештою, дружину визнали здоровою, але нервів нам попсували чимало!
Після такої витівки недолугої родички, ми переїхали з дружиною та донькою якомога далі від такої “матері”, та її витівок. Хтозна, що ще спаде на думку горе-мамі? Ось по кому божевільня плаче!..
