Коли мені було близько двадцяти п’яти, я вийшла заміж за свого хлопця. Ми зустрічалися близько трьох років і усвідомлено йшли до весілля.
Його мати, Валерія Миколаївна, з перших днів нашого знайомства не злюбила мене. Вона вважала, що я погано впливаю на її сина.
І це не дивно, адже вона все життя звикла, що син постійно допомагає і знаходиться поряд із нею. Вона контролювала кожен його крок та вибір.
Я ж, навпаки, завжди казала чоловікові, що він має право обирати та робити так, як хоче.
Згодом чоловік віддалився від мами, ставши самостійнішим і відповідальнішим. Свекрусі це не подобалося, оскільки вона звикла контролювати все.
Після нашого весілля, коли чоловік з’їхав від мами й ми почали жити окремо, Валерія Миколаївна всіма спробами намагалася маніпулювати, щоби повернути сина додому.
Свекруха вигадувала тисячі причин, щоб син щодня приїжджав до неї. Мене це не влаштовувало, але я розуміла, що вона ніколи не дасть нам спокою. Тому намагалася особливо не реагувати.
Через рік після того, як ми стали жити окремо, Валерія Миколаївна зламала ногу, і їй потрібен був догляд, тож ми забрали її до себе.
Звичайно ж, одразу після її появи у нашому будинку почалися вічні скандали та невдоволення. Вона була незадоволена всім: місцем розташування речей, продуктами на кухні та навіть рушниками у ванній.
– Недолуга. Ти ж нічого не можеш! Як мій син із тобою живе! – Таке я чула від свекрухи буквально щодня.
Я завжди казала їй, що якщо її щось не влаштовує, вона може повернутися до себе у квартиру.
– Звичайно, тобі б тільки мене позбутися. Невихована! Хоч би за чоловіка такого не говорила. Дивись, вона навіть не приховує того, що чекає коли мене не стане, – кричала Валерія Миколаївна.
Справді, я не соромилася говорити перед чоловіком усе, що я думаю. Він знав мою позицію і був солідарний з тим, що мама виявляє надто сильну увагу до нашого життя.
Свекруха міцно влаштувалась у нас, і навіть після того, як їй зняли гіпс, вона продовжувала жити в нашій квартирі та влаштовувати скандали.
Якоїсь миті мені це набридло, і я буквально виставила свекруху за двері разом з її речами.
Однак найцікавіше чекало мене попереду. Через кілька місяців я дізналася, що чекаю дитину. Ми з чоловіком були на сьомому небі від щастя і навіть припинили звертати увагу на закиди свекрухи.
Коли Сашко з’явився на світ, Валерія Миколаївна заявила, що дитина не від її сина. Вона говорила про це всім своїм знайомим та оточуючим, стверджуючи, що він навіть не схожий на свого батька. Вона приносила дитячі фотографії чоловіка та порівнювала їх із малюком.
Не знаю, від наговорів свекрухи чи просто так доля склалася, але у Сашка виявили атопічний дерматит. Валерія Миколаївна дізналася про це телефоном та одразу примчала до нас. Той скандал чув увесь під’їзд.
– Цього не може бути, мій син здоровий! Звідки у дитини захворювання? – Кричала вона на всю квартиру. – Зізнайся, що дитина не від чоловіка. Нагуляла, а тепер син повинен ще й хвору дитину тягнути!
Після цього вона буквально з котушок злетіла, почала викидати мої речі до під’їзду. У мене на руках був Сашко, який прокинувся і розплакався від крику божевільної бабусі.
– Ви у своєму розумі? Це наша з чоловіком дитина, що ви вигадали у своїй голові – це тільки ваші проблеми! Йдіть лікуйтеся! – Відповідала я їй.
– Та тебе ніколи не було вдома, завжди на своїй роботі! Приходила мало не вночі. Коли вам встигати дітей робити? – продовжувала свекруха. – Мій син не виховуватиме чужу дитину!
Я гойдала Сашка на руках і спостерігала за тим, як мій гардероб летить у під’їзд.
– Та що ви робите? – З повним нерозумінням говорила я.
– Давай бери свою дитину і вали звідси! – сказала свекруха, виштовхуючи мене з дитиною на руках із квартири.
Після цього вона грюкнула дверима перед моїм носом, і я залишилася з Сашком на руках у колі своїх речей на сходовому майданчику без телефона.
Я намагалася стукати та просила свекруху відчинити двері, але вона ніяк не реагувала.
Мені пощастило, бо за десять хвилин мій чоловік повернувся додому. Дізнавшись, що сталося, він був просто в сказі.
Чоловік відчинив двері, я з дитиною попрямувала в кімнату, а чоловік із мамою продовжили діалог на кухні. Вона кричала на нього, а він на неї. Через годину свекруха пішла, зачинивши за собою двері.
Я потім дізналася, що вона поставила перед моїм чоловіком умову або ми з дитиною, або вона. Через деякий час Валерія Миколаївна охолола і почала спілкуватися зі своїм сином, але так само не приходила до онука.
Потім свекруха поставила умову: ми мали зробити тест ДНК. Ми з чоловіком неохоче виконали умову, бо набридло терпіти істерики свекрухи. Тест показав, що мій чоловік – батько дитини, як і очікувалося.
Валерія Миколаївна навіть не просила вибачення, просто вдала, що нічого й не було. Я хочу взагалі заборонити свекрусі брати участь у нашому житті, а особливо у житті Сашка. Але не знаю, чи це правильно?
Все життя не зможемо ми її уникати. І як можна далі спілкуватися, коли знаєш як людина до тебе ставиться?
