Моя проблема полягає в тому, що я не можу нормально спілкуватися з батьками чоловіка, найбільше зі свекрухою.
Півроку тому у нас народилася довгоочікуваний дитина, і ми переїхали до батьків чоловіка (тому що раніше знімали квартиру, а мої батьки живуть в іншому місті).
Батьки чоловіка до мене ставляться дуже добре, але якщо виникають ситуації, що стосуються побуту або дитини, то виникають суперечки.
Свекруха, яка виховала двох дітей і внучку, підказувала, як і що робити у відношенні дитини, але іноді була різка і надто наполеглива у своїх переконаннях. А я як молода мама мала інше уявлення про те, як правильно доглядати за маленькою дитиною. І в плані побуту я не завжди можу що-небудь зробити по будинку, з часом це робити виходить, але раніше ніяк не вдавалося (дитина дуже часто плакала і доводилося носити її на руках).
Вся проблема в тому, що коли мені кажуть що-небудь таке, то я замикаюся і мовчу і нічого не можу відповісти, а як випадає нагода, відразу йду в кімнату до дитини і там плачу.
Вся образа виливається на чоловіка і буває ляпну дурне що-небудь при всіх. Ось, наприклад, коли перший раз ходили на прогулянку з дитиною я одяглася і дитину одягла і пішла одягати чоботи, залишивши дитину на ліжку. Дитина кричала, а свекруха сказала: «ви тільки про себе і думаєте, а про дитину чи не думаєте зовсім, треба спочатку самим одягнутися, а потім дитину».
Хоча я так і робила. Мені стало прикро, але я, нічого не відповівши, вийшла з дитиною і вся в сльозах.
Або ось ще приклад: свекруха якось зібрала мене і чоловіка на кухні і каже, що треба б пил попротирати і підлогу помити і т.д.
Хоча у мене виходить робити по дому щось, але я це роблю в перервах. Тобто дитина не спить спокійно одна півгодини і я швидко протру пил, через 3-4 години якщо дитина нормально лежить грається то можна раковину помити і ось так виходить побутові проблеми вирішувати.
На що у свекрухи своя думка, говорить треба ще частіше прибирати, а дитина нехай покричить.
Але виникає відразу і інше: дитина починає кричати – свекруха або свекор відразу до неї. Тоді навіщо говорити «нехай покричить»?
Загалом, вся проблема у мене в тому, що я завжди мовчу, з моменту весілля, не можу нічого заперечити, ні слова сказати, а просто мовчу. І це в основному при спілкуванні і з іншими також.
Я розумію, що справа тільки в мені, що потрібно в собі щось міняти, що батьки чоловіка на вигляд ставляться до мене добре, а про себе думають, що я дивна. Як з цим впоратися? Адже шлюб у мене щасливий, сім’я хороша і втрачати все це я ні в якому разі не хочу.
Мама все моє життя переконувала мене, що батькові я не потрібна, він про мене і…
У дружини брата, мабуть, із сімейними стосунками все погано. Не з моїм братом, а з…
Мій чоловік обурюється тим, що я не готую так само різноманітно, як дружина його друга…
Сім років тому мама спокійно поставилася до того, що вітчим вигнав мене з дому. Причому…
Свекруха відмовилася допомагати із семирічним онуком, який цього року пішов до школи. Каже, що вона…
В мене є дві сестри. З однією ми двійнята, інша старша на два роки, невелика…