Я виходила заміж з великого кохання. Тоді мені здавалося, що я буду такою щасливою до кінця життя. Однак, все пішло не за планом. Ми із чоловіком у шлюбі вже 5 років. Перший рік все було гаразд. Але потім він пішов із роботи практично без причини. І з того часу все шукає себе.
Рік тому мені довелося передчасно вийти з декрету, бо дійшло до того, що не було за що купити продукти. Зараз працюю більше за норму, щоб принести більше грошей у сім’ю. Дитина росте, їй багато чого потрібно. Так я і почала тягнути сім’ю, поки чоловік шукає себе. Я намагалася не тиснути, хотіла дати йому час поміркувати і визначитися. Але це якось затягнулося.
У чоловіка бувають тимчасові підробітки, але тут є один нюанс. Майже всі зароблені гроші він не несе додому, а віддає своїй дорогій матері. Антоніні Василівні лише 60 років, вона вже на пенсії. Правду кажучи, вона не виглядає як жінка, яка не може про себе подбати. Свекруха ще й незадоволена тим, що я переклала на чоловіка турботу про дітей. Каже, це не чоловіча справа.
Я досить довго терпіла це все. Адже вона його мати, що я можу зробити. Але кілька днів тому я попросила чоловіка сходити за продуктами. Він лише нещодавно отримав гроші за невеликий підробіток.
А він сказав, щоб я дала йому грошей, бо у нього немає. Виявилося, що він віддав матінці все, що заробив. Адже їй потрібно комуналку заплатити і поїсти щось. Їй, вочевидь, складно виживати на одну пенсію.
І тут я не витримала, сказавши йому все, що з цього приводу думаю. Адже нашим дітям також треба їсти, а комуналка не сама себе оплачує. Це все за мій рахунок! Чоловік образився і пішов. А ввечері мені зателефонувала свекруха і почала кричати:
«Як ти можеш забороняти синові допомагати матері? У тебе совість взагалі є?»
Я вирішила не терпіти цих образ, висловивши ще й їй все. Свекруха ж заявила, що все, що ми маємо – все спільне. Дуже зручно так міркувати, коли квартира моя, гроші заробляю я, а в її синочка тільки його неймовірний потенціал. Чому б і не сказати, що все спільне. Загалом свекруха тепер зі мною не розмовляє. Але я не дуже засмутилася з цього приводу.
Цілу ніч після цього я не спала і довго думала. Я втомилася тягнути все на собі. Так більше не може тривати. Я думаю про всю сім’ю, про дітей, а чоловік думає лише про матір. У всіх бувають важкі часи, я розумію. Але його важкі часи тривають уже 4 роки. Мені здається, мій ліміт розуміння та терпіння вичерпаний.
Тому я дала чоловікові місяць на пошук нормальної роботи. Якщо він нічого не знайде, то нехай переїжджає до мами. Мені треба бачити, що він хоч трохи зацікавлений у нашій родині. Як ви гадаєте, я все правильно зробила?
