– Андрію скільки можна віддавати гроші матері та сестрі! Ми з тобою одружені майже пів року, а ти жодного разу не заплатив за оренду квартири. П’ять місяців! П’ять!
– Я тобі одразу казав, що жити треба з мамою. Платити не буду, поки ти не погодишся. Мама на нас чекає.
– Це важливо? Тож ти практично всю зарплату їй віддаєш? А твоя сестра довго сидітиме на твоїй шиї? Я не думала, що вийду заміж і утримуватиму свого чоловіка.
– У тебе зарплатня хороша, кар’єра. У мене все гаразд. Ми можемо взяти іпотеку, можемо собі дозволити, якщо разом. Але ти вирішив жити для матері та сестри, і для своїх племінників! Я хочу своїх дітей!
– У мами є для нас кімната, вона з радістю прийме нас. Ми зможемо накопичити на іпотеку, їй буде спокійніше.
– Уяви, син і дочка поруч, з нею, всі разом. Ми завжди жили дружно. Ти зараз Ксюші з дітьми допоможеш, а потім вона нам.
– Я ще й допомагати маю твоїй безробітній сестрі? Цікаво, чим?
– Усім! Іноді їй треба відпочити. Мама не завжди може, – вік, тиск, ноги хворі.
– І ми там накопичуватимемо? Чи я?
– Ми, звісно ми. Повір мені, все буде гаразд. Поліна, мама чекає. Навіщо вносити плату, якщо можна завтра переїхати.
Поліна сумнівалася. Якщо Андрій дає гроші матері зараз, то потім з’являться нагальні витрати. За комуналку – це природно, а ще на їжу та інше. Вона ризикувала і своєю зарплатою.
– Хочеш до мами, я згодна, але у мене умова. Продукти я купуватиму сама, готуватиму сама, і тільки на нас двох.
– Ми платимо свою частину за комуналку, а решту – на накопичувальний рахунок, кожен на свій. Якщо ти віддаватимеш гроші мамі, то я йду. Ти голова сім’ї й маєш дбати про нас двох, поки що двох.
– Мамі це не сподобається.
– А мені не подобається, що ти віддаєш гроші із нашої родини! Ти працюєш на матір та сестру!
***
– Поліна, а ти чому не всі речі взяла?
– Я решту відвезу до мами. Не хочу влаштовувати у квартирі твоєї матері склад. Там і так багато речей твоєї сестри. Допомагати не треба, сама впораюсь.
– Добре.
Перший тиждень життя зі свекрухою пройшов тихо. Звичайно, матері не сподобалося, що син та його дружина харчуються окремо. Поліна за собою прибирала, посуд мила.
Вдома вони тільки снідали та вечеряли. Минув другий тиждень. У суботу вранці Поліна запропонувала чоловікові прогулятися містом.
– Христина ж поїхала, ми з дітьми залишаємось.
– Зі мною ніхто не домовлявся. У них є бабуся.
– Мами теж уже немає, вона до сестри в село поїхала.
– Чудово! Тобі сказали, а мене повідомити забули! І що ми маємо робити? Випадково, не гуляти з дітьми? Розважати? Годувати?
– Так, Христина попросила ще купити їм куртки, зима на носі.
– А черевики треба?
– Вона нічого не говорила, але мати натякнула на весь одяг.
– Гроші залишили на все? Ні! Мені час іти? Ми ж домовлялися!
– Але ж це мої племінники!
– У них є мати, яка отримує аліменти! Я випадково чула розмову її та матері. Вона отримала гроші від колишнього, тож і поїхала гуляти. Витратиш на них свої гроші?
– Мати й так ображається. Вона не думала, що харчуватимемося окремо. Та й допомоги їй ніякої, посуд ти тільки наш миєш, а Христина…
– А я не наймалася! Твоя сестра сама повинна за дітьми прибирати.
– Я ж ще про прибирання забув. У вихідний завжди генеральна.
– А чого це все поїхали від генерального прибирання? У нашій кімнаті порядок, ванну, туалет я помию, а ти йди гуляй із дітьми. Це ж твої племінники!
– Мені не впоратися з ними!
– Тоді сиди дома, гуляти піду я, але тільки одна. Маму відвідати треба.
Поліна зібралася та пішла.
Увечері свекруха була незадоволена. Вдома не прибрано, діти не гуляли, нічого їм не купили. Андрій виправдовувався перед матір’ю, але виходило погано.
– Мамо, у мене грошей немає. Я тобі все дав. Як я куплю їм куртки, у мене навіть на морозиво немає. Не прибрано? А Христина чому не прибирає? Втекла.
– Христину не чіпай! Купити все могла і Поліна твоя, живе у нас, значить повинна, а з неї й гривні зайвої не витягнути. Скнара!
– Ми платимо комуналку, я ще й тобі даю! Сам цього разу лишився без грошей, бо премію на відділ не дали.
– Значить будеш винен! І свою дружину попередь, хоче жити тут – нехай скидається в спільний казан! Зараз вона допоможе, – потім ми.
– Я й так ледве вмовив її переїхати сюди.
Говорила свекруха голосно, їй приховувати нема чого, вона намагалася для невістки. Поліна почула головне – Андрій віддав гроші. Минуло лише два тижні.
Поліна швидко зібрала валізу і пішла. За орендовану квартиру вона тоді сплатила, угоду не розірвано, бо на Андрія не сподівалася.
Минуло ще два тижні. Андрій намагався помиритися з Поліною, але вона вирішила зволікати. А потім Андрія зненацька звільнили, відділ зачинили.
Він почав шукати роботу, але не вийшло. Він нервував. Місяць, другий. Мати вже виставила йому рахунок, сестра була незадоволена.
Андрій з’явився на порозі орендованої квартири пізно ввечері.
– Поліно, можна до тебе. Мене мати вигнала. Сказала без грошей, я їм не потрібен. Тобі також не потрібний?
– Я вже майже знайшов роботу, завтра співбесіда. Мені б виспатись. А потім я можу піти, якщо не потрібен тобі. Я більше жодної гривні їм не дам. Я зрозумів, чому мама…
– Проходь, можеш не розповідати. Вечерятимеш?
– Буду. Дякую.
***
Андрія взяли на роботу, того ж дня він приступив до своїх обов’язків.
– Гроші будемо збирати. Тут зарплата більша, і премії ще обіцяють. Ми зможемо. Я зрозумів, що був просто банкоматом для мами та сестри. А в неї ж аліменти великі.
– Я випадково зустрів її колишнього. Наїхав на нього, чому не сплачує сестрі на дітей. А він мені усі перекази показав.
– Їй скільки не дай, мало. Вона спокійно сидить і не працює, а ще й з мене намагалися отримати. Все, зачинилася крамничка!
– Я рада, що ти сам це зрозумів.
– Не зовсім сам, ти допомогла. У мене тепер одна сім’я, – я й ти. Поки що я і ти. Ми разом…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
