Силою не будеш милою…

У двері постукали, і Катерина пішла відчиняти. У гості вона нікого не чекала, але мало, хто вирішив до неї ввечері зазирнути на вогник.

На порозі стояла дівчина. Жінка невиразно пригадала, що вона її десь бачила.

– Здрастуйте, – тим часом несміливо промовила несподівана гостя, – ви ж мама Павла?

– Ну, мама. А Павлуша в армію пішов служити, – Катерина відійшла, щоб пропустити дівчину, і та боком протиснулася у квартиру.

А коли при електричному світлі жінка розгледіла візитерку, згадала, де вона могла її бачити – на проводах у сина.

***
Листопад дев’яносто другого року видався морозним, збори були призначені на кінець листопада, коли вже землю вкрив перший сніг…

Проводити Павла на службу зібралися лише найвірніші друзі, – з дівчат була тільки ця. Катерина навіть згадала, як її звуть – Оля.

Вона ще тоді спитала пошепки у Павла, чи це не його зазноба? Син якось невиразно мотнув головою і відмовчався. І ось – на тобі,  Оля стоїть на порозі їхньої квартири.

– Щось сталося? – співчутливо спитала жінка і запропонувала Ользі чаю.

– Мені ніяково вас обтяжувати, але зрозумійте, крім вас і Павла в мене більше нікого немає … – Оля розстебнула пальто і раптом розплакалася. А Катерина нарешті побачила великий живіт своєї гості.

– Та ти при надії! – Вона сплеснула руками. – Пашка знає?

Жінка все зрозуміла. Ось тільки дивувалася – син служить ось уже пів року і ні словом у листі не сказав, що скоро стане батьком, а вона, його мати, – бабусею.

– Не знає Паша нічого, я йому не сказала. Думала, коли повернеться, тоді й дізнається. Мені вже через пару місяців термін, а бабуся моя, коли дізналася про це, з дому вигнала.

– Батьків у мене немає, пішли із життя, коли я була зовсім маленька. Бабця мене виховувала, а вона жах, яка сувора. Я більше не знаю, куди йти… Ви мене теж проженете? – Оля не припиняла плакати.

– Та ти що, з глузду з’їхала? Невже я свого майбутнього онука на вулицю вижену! Поживеш у мене, а там і Пашка повернеться, весілля зіграємо!

– Не думаю, що я вашому синові буду потрібна, – Оля зітхнула, – він мене ніколи всерйоз не сприймав, –  то під руку підвернулась, і добре.

– А що тепер робити – не знаю. Ви не турбуйтесь. Як малюк з’явиться, я поїду від вас. Дитину в ясла віддам, сама на роботу кудись влаштуюся.

– Ну, це ми ще подивимося, – Катерина говорила та діяла. Шукала постільну білизну, всунула Ользі рушник і відправила її в душ. Потім вони повечеряли, залишивши всі розмови до ранку, і лягли спати.

Наступного дня мати написала синові гнівного листа: так, мовляв, і так, синку. Використав дівчину і кинув. А за свої вчинки треба відповідати. Загалом, повернешся – одружишся!

Поки  материнське послання дійшло до сина, Олі прийшов термін. Вона стала мамою чарівного, рожевощокого карапуза.

Щойно новоспечена бабуся глянула на онука, так одразу ж зрозуміла – її це кровиночка, Пашин синочок, вилитий він. Навіть ніс морщить так, коли плакати збирається, і ямочка на підборідді, і ці очі, чорні, як дві смородинки.

З лікарні Оля з сином приїхали знову додому до Катерини, і та взяла на себе всі обов’язки догляду за онуком, –  просто душі в ньому не чула.

А тим часом від Пашки прийшов лист у відповідь, в якому він писав:

– Не знаю, мамо, що там Оля собі надумала, але навіть, якщо це і моя дитина, одружуватися я з нею не збираюся. Не люблю її, і все тут. Вона сама на мене вішалася, ну, я й не встояв. Сина запишу на себе, але жити разом ми не будемо.

Розсердилася Катерина на сина, що тут говорити. Проте Ользі відповіді Павла не показала.

– Давай, нічого йому не повідомлятимемо, приїде додому, а в нас такий сюрприз.

Мабуть, сподівалася, що, побачивши хлопчика, розтане батькове серце. Але вийшло інакше.

Відслужив він два роки  і додому повернувся. Толік – так Оля сина назвала – вже в ясла ходив, мама його на швейну фабрику влаштувалася. Жили дружно, всі радості та біди ділили навпіл.

Толік уже на своїй мові белькотів, Катерину бабою кликав, а на фотографію Павла, яку йому показували, пальчиком тицяв і чітко вимовляв «та-то».

Ось тільки Павло, який повернувся додому, навіть не глянув на дитину. Викликав у кімнату матір для розмови, а коли почув тверду відмову у проханні прогнати з дому Олю з малюком, розвернувся і на станцію вирушив. Навіть не сів із дороги у рідному домі.

Катерина за Пашкою слідом не кинулася і Ользі не дала:

– Схаменеться, повернеться!

Але не схаменувся і не повернувся. Поїхав жити в обласний центр. На роботу там влаштувався, кімнату у гуртожитку йому виділили.

Писав, правда, матері зрідка, в основному, що в нього все добре і чи не передумала вона щодо Олі та Толіка. Отримував у листі у відповідь рішучу відмову і прохання одуматися. Мати писала: «Син же він тобі, твій кревний. До Ольги придивись, – стерпиться-злюбиться!

Потім Пашка одружився. На гарній, між іншим, жінці. Про дитину їй не розповів та незабаром у них власна донька з’явилася, на яку батько надихатися не міг.

Тим часом Толік пішов у перший клас, а Ольга одного разу заявила свекрусі, що не відбулася:

– Катерино Максимівно, дякую вам за все. За допомогу, за Толіка. Але я зустріла гідного чоловіка і виходжу за нього заміж. Переїжджаю до нього разом із Толіком, звісно ж.

Розплакалася тоді Катерина. От як вийшло – сина рідного через нелюбу йому жінки, можна сказати, втратила, а зараз і онука в неї забирають.

– Та не переживайте ви так, – заспокоювала її Ольга, – ми ж не на Місяць летимо, Толік до вас на вихідні приїжджатиме.

– Ви вже помиріться із сином, адже у вас там онука теж росте, як-не-як теж рідна.

Так і живуть. Помирилася Катерина із сином, з онукою потоваришувала, а Толік теж бабусю не забуває. Нині, щоправда, вже зовсім дорослим став, і чоловіка Ольги татом вважає.

Але Катерина точно знає, хто хлопчику рідний батько, та нічого вдіяти не може. Не даремно ж кажуть, що силою не будеш милою…

А ви що скажете з цього приводу? Залишайте свої слушні думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!