Син обрав пару не по собі, тепер мучиться. Він націлений на те, щоб досягати чогось у житті, жити краще, а не перебиватися з копійки на копійку. А ось невістка у нас живе за принципом “у багатьох і цього немає, але живуть”. Від цього у них постійні скандали та непорозуміння

Син обрав пару не по собі, тепер мучиться. Він націлений на те, щоб досягати чогось у житті, жити краще, а не перебиватися з копійки на копійку. А ось невістка у нас живе за принципом “у багатьох і цього немає, але живуть”. Від цього у них постійні скандали та непорозуміння.

З Юлею син одружився три роки тому. Дівчинка вже закінчила університет, працювала, була непоганою господаркою, син теж не вчорашній студент. Він вже твердо стояв на ногах і мав великі плани на життя. Перший рік вони жили добре, а потім почалися сварки.

У сина з дитинства була мрія – власний будинок. На сьогодні не така вже й розкіш, але для цього треба працювати, просто так ніхто нічого не принесе. Він і працював, намагаючись зайвий раз не напружувати Юлю. Я хоч і вважала, що чоловік і дружина повинні разом вкладатись у майбутнє, свої поради тримала при собі, знаючи характер сина.

З Юлею взагалі окрема історія. Її у цьому житті взагалі мало що цікавило. А вже посилено працювати заради того, щоб жити краще, вона сенсу не бачила. Казала, що всіх грошей не заробити, треба жити так, як виходить. Її цілком влаштовувало жити в однокімнатній квартирі сина, а будівництво будинку вона вважала капризом.

– Ти постійно на роботі, а у вільний час спиш. Хіба це сімейне життя? – обурювалася невістка. – Навіщо нам будинок, якщо я тебе майже не бачу?
Син їй пояснює, що в нього є плани й легко не буде, але Юлі не до цього. Вона хоче дітей.

Син і не проти, але куди заводити дітей в однокімнатну квартиру. На головах сидіти один в одного? Та й з дитиною заробити на будинок буде важче. Зараз він має простір для маневру, він може пошукати більш прибуткову роботу, пару місяців поживши на накопичені гроші та зарплату Юлі, а коли буде дитина, така вільність буде їм не по кишені.

Юлю ж влаштовує й перспектива жити у квартирі. Вона сама з батьками та молодшою сестрою все життя прожила в однокімнатній. За її словами, нічого страшного з нею не сталося.

Син пропонував їй перейти на більш оплачувану роботу, щоб він міг працювати менше і більше часу проводити з нею, але цей варіант дівчині не підійшов. Там їй уже доведеться більше працювати. Не так, як син зараз загинається, звичайно, але все одно. Такого розслаблення, як на нинішньому місці служби, вже не буде.

Мати Юлі свою дочку підтримує. Вважає, що не треба горбатитися на роботі, якщо й так усе гаразд.
– Не гнівіть бога, все у вас є, плануйте дітей. А то всю молодість щось зароблятимете, а потім і діток не буде.

Але я згодна із сином, що треба працювати, намагатися жити краще. Я ось не уявляю, як можна вчотирьох жити в однокімнатній квартирі. Точніше, уявляю як так можна, але не розумію, як це можна вважати нормальним. Мені здавалося завжди, що навпаки ті, хто пройшли через таке, зубами вгризатимуться в будь-яку роботу, аби жити краще, ніж батьки.

Юля ж не прагне, для неї й так все нормально. Дах над головою є, така собі зарплата є, можна й дітей заводити. А як дітей вирощувати потім? Ну, якось, вона ж із сестрою виросла.

Синові така позиція не близька, він продовжує чогось вчитися, працює щосили. Що не влаштовує Юлю, він не сидить з нею вечорами, не дивиться серіали, а працює навіщось.

Місяць тому синові запропонували дуже добре місце, де висока зарплата та перспективи для кар’єри, але знаходиться ця робота в іншому місті. Син був майже впевнений, що Юля поїде з ним, але вона відмовилась. Говорить, що в неї тут робота, батьки, друзі, а там нічого.

– Ти цілими днями пропадатимеш на роботі, а я в чужому місті в чотирьох стінах сидіти буду? Ні, не хочу. Тут я хоч можу до мами поїхати чи зустрітися з подругою, а там що?

– Ну влаштуєшся теж на роботу, знайдеш нових знайомих, у чому проблема? – не розуміє син.

Але Юля непохитна, вона нікуди не їде. Син не хоче через примхи дружини втрачати такий шанс. Внаслідок безлічі скандалів вони дійшли компромісу – син їде працювати, а Юля до нього приїжджає на вихідних. Але за місяць вона так жодного разу не з’їздила. То у сина не виходить, все-таки нове місце, треба заглиблюватися у нову роботу, то у Юлі не виходить.

Я не бачу майбутнього в цих відносинах, адже чоловік із дружиною повинні мати якісь спільні цілі. А тут син рветься вгору, хоче чогось досягти, а Юля каменем сидить і не хоче нічого міняти, її все й так влаштовує. Яка ж це сім’я? Мені здається, що вони розлучаться, і це піде на користь обом. Кожен знайде пару по собі та будуть щасливі.

Але ці думки я ні синові, ні невістці не висловлюю, щоб потім не залишитися винною, коли все в них прийде до логічного завершення. Головне, щоб вони дітей не заводили на той час, адже дітям варто рости у повній родині з мамою та татом.

You cannot copy content of this page