Син та донька з’явилися здоровими і вчасно. І ось тут Наталя вперше зрозуміла, що означає фраза – “я не уявляла, як це буде”

Рік тому Наталія взагалі не збиралася заміж. Ще в університеті вона говорила подругам, що до тридцяти років туди її ніхто не затягне.

– Спочатку хочу освіту здобути, роботу знайти, грошей заробити. Потім уже думатиму про сім’ю.

– А діти?

– Ближче до сорока.

– Ти що, Наталко? До сорока лише першого народиш? – Подруги посміялися з неї. – А якщо чоловік раніше захоче дитину?

– Значить, чекатиме.

Наталя справді так думала. Вона не боялася відповідальності, просто не хотіла поспішати. Їй хотілося закінчити університет, почати працювати, подорожувати, пожити для себе.

Коли їй виповнилося двадцять, вона познайомилася з Олександром.

Вони швидко зблизилися. Разом проводили майже весь вільний час, мріяли, будували плани… і все було добре, тільки через пів року стосунків Сашко зробив їй пропозицію.

Вони сиділи ввечері в Наталії вдома, коли він раптом дістав із кишені маленьку коробочку.

– Наташ, я хочу з тобою одружитися.

– Ти серйозно? – Здивувалася Наталка.

– А чого ти так дивуєшся?

– Тому що я взагалі не збиралася заміж у двадцять років.

– Я пам’ятаю.

– Тоді навіщо пропонуєш?

– Бо хочу бути з тобою. Чи ти мене не любиш?

– Люблю.

– Ну ось.

Наталя посміхнулася, але коробку брати не поспішала.

– Сашко, я хотіла спочатку університет закінчити.

– Закінчиш.

– Роботу знайти.

– Знайдеш.

– Пожити трохи для себе.

– А я тобі заважатиму?

– Я не це маю на увазі.

– Тоді що?

Вона зітхнула.

– Я завжди казала, що одружуся після тридцяти.

– А я не хочу чекати десять років. Ми вже разом, до чого відкладати?

– Ти нестерпний!

– Є таке, – засміявся Сашко і обійняв кохану.

– Добре. Але дітей ми заводитимемо не раніше, ніж за десять років! – Сказала Наталка.

Весілля зіграли досить швидко. Перші місяці вона навіть ловила себе на думці, що дарма боялася шлюбу. Сашко справді був дбайливим.

Міг сам приготувати їжу, купити продукти дорогою додому, не розводив безлад у квартирі. Коли Наталя втомлювалася, він казав:

– Іди відпочивай, я сам.

Вона вірила, що поруч із нею саме та людина, з якою можна будувати сім’ю.

Тож через рік, почувши його слова про дитину, Наталя розгубилася.

– Ми ж домовлялися! Значить, ти мені збрехав? – розлютилася Наталя. – Я тільки університет закінчила та влаштувалася на роботу! Які діти?

– Потім попрацюєш.

– А ти пам’ятаєш, що ми говорили до весілля?

– Пам’ятаю.

– Тоді чому зараз робиш вигляд, що цієї розмови не було?

– Я не сприймав серйозно твої слова, десять років жити без дітей – безглуздо!

– Ти вважаєш мої переконання дурістю?!

Сашко сів навпроти неї.

– Наташо, я просто хочу сім’ю. Справжню.

– А зараз у нас штучна?

– Ти розумієш, про що я.

– Ні, не розумію. Поясни!

– Ну, що ми удвох робитимемо все життя? Із дітками цікавіше! Ну сама подумай, наші маленькі копії будуть тішити нас: перший крок, перше слово.

– Перші коліки та перші зуби! Ти не розумієш усієї відповідальності!

Вона справді не хотіла ставати матір’ю так рано. Але Сашко продовжував розмову за розмовою, повертаючись до цієї теми, – іноді спокійно, іноді ображався.

– Я що, багато чого хочу?

– Річ не в цьому.

– А в чому?

– Я просто не готова!

– А коли будеш?

– Не знаю.

– Саме так. Ти сама не знаєш! Згадай, ти й заміж не хотіла, а тепер? Жалкуєш?

– Ні…

Наталя довго чинила опір. Потім почала сумніватися вже у собі.

Може, Сашко має рацію? Може, вона справді надто боїться змін? Може після появи дитини все виявиться не так страшно, як їй здавалося?

Втім, доля сама вирішила за них. За кілька місяців Наталя дізналася, що при надії.

– Саш …

– Що?

– Я в положенні.

Він широко посміхнувся.

– Наталко, це ж чудово!

Вона усміхнулася у відповідь, хоч було страшно. А за кілька тижнів на першому УЗД лікарка сказала:

– У вас двійнята.

– Що?!

– Двоє малюків.

– Ви нічого не переплутали? – Наталя не могла повірити.

– Ні. Все вірно, – усміхнулася та.

Коли ввечері Наталя розповіла Сашкові, він був у захваті.

– Їх двоє, Сашко! Я була не готова й до одного!

– Вдвічі більше щастя! – Сашко засміявся, а Наталя зненацька розплакалася.

– Агов. Ну, чого ти? – Він обійняв дружину.

– Мені страшно.

– Все буде добре.

– Звідки ти знаєш?

– Обіцяю.

***

Син та донька народилися здоровими і вчасно. І ось тут Наталя вперше зрозуміла, що означає фраза – “я не уявляла, як це буде”.

Вона майже не спала. Одна дитина тільки засинала, друга починала плакати. Поки вона годувала сина, прокидалась дочка. Потім навпаки.

Іноді їй допомагала мати, іноді приїжджала сестра.

Сашко спочатку теж намагався. Він міг уночі встати, взяти одну дитину, походити з нею по кімнаті.

– Давай я.

– Тобі завтра на роботу. Спи.

– Нічого. Я обіцяв допомагати.

Але поступово все змінилося. Сашко почав затримуватись після роботи.

– Ти де був?

– З хлопцями.

– Знову?

– Наташ, ну що починається?

– Нічого не починається. Я просто питаю.

– Посиділи небагато.

– Ти міг зателефонувати.

– А сенс? Ти б все одно сказала, щоб я їхав додому.

Друзі стали кликати Сашка із завидною сталістю.

– Сань, ми в бар. Ти з нами?

Наталя побачила листування чоловіка.

– Сашко, тільки не сьогодні. У дітей температура, мені потрібна твоя допомога.

– Я ненадовго.

– Ти серйозно?

– Наташ, ну що знову?

– Якщо хвороба дітей тобі не привід – то йди. Я вже не знаю, що має статися, щоб ти залишився.

– Я буду на телефоні, якщо що, пиши.

Прийшов він далеко за північ. Вранці він зазирнув у кімнату, де Наталя спала з дітьми, і, розбудивши її, спитав:

– Де твій гаманець?

– Навіщо?

– Гроші потрібні. Голова розколюється, куплю щось хильнути.

– У тебе ж зарплата нещодавно була.

– Закінчилась.

– За два дні?

– Ну, так. Вчора ж з хлопцями посиділи.

– І що тепер? – Наталя подивилася на нього.

– Дай трохи. У тебе ж є декретні.

Вона навіть не одразу знайшлася, що відповісти.

– Саш, ти зараз розумієш, що кажеш? А якщо мені на ліки дітям знадобиться?

– Ти вже купила все, що треба. Вони майже здорові, – він  поплескав сонного сина по голові.

Наталя відвернулася. Їй стало бридко.

– То що?

– Грошей тобі на пінне немає.

– Наталко, не забувай, хто вас утримує! Я твій чоловік і ти… – закричав Сашко.

– Я взагалі не хотіла заміж, – сказала Наталя. – Це ти мене вмовляв! А тепер усе! Ти просто співмешканець, а не чоловік і не батько!

– Знаєш, я все частіше думаю, що ми поспішили, – раптом випалив Сашко.

Сашко, який казав їй, що все вийде. Це він переконував її, що сім’я не завадить її планам. Це він казав, що діти колись потім, а коли прийшло це «потім», наполіг.

А тепер він просто передумав.

– Якщо ти переконав мене вийти за тебе заміж, то або припиняй так себе поводити і починай брати участь у житті сім’ї, або ми розлучаємося.

Сашко посміхнувся.

– Ти мене шантажуєш?

– Розумій, як хочеш.

– Тоді я вибираю вільне життя, – він глянув на неї з усмішкою.

– Ти вже вільний. Сім’я була тільки в мене, а для тебе все ця розвага, – гірко сказала Наташа.

Квартира належала батькам Наталії, тож після розлучення Сашкові довелося з’їхати.

Перші місяці він справді насолоджувався свободою. Зустрічався з друзями, ходив клубами, знайомився з жінками. Тільки згодом з’ясувалося, що свобода виявилася не зовсім такою, якою він її уявляв.

Один друг одружився. Потім другий. Третій почав майже весь вільний час проводити з дитиною. Сашко був здивований, що всі друзі раптом стали підкаблучниками.

– Ну що, сьогодні збираємось?

– Ні, Сань. Ми до батьків їдемо.

За тиждень:

– А сьогодні?

– Не вийде. Із родиною в парк йдемо.

Сашко раптом зрозумів, що колишньої компанії він більше не має. У всіх з’явилося своє життя. У нього ж не було нічого.

Він почав заливати самотність біленькою. Поступово почалися проблеми й на роботі. З’явилися борги, кредити, заборгованість із аліментів.

Жив він у старій орендованій квартирі, де поступово стало брудно і незатишно.

Якось увечері Сашко подзвонив до Наталі.

– Наталко,  можна до вас приїхати?

Вона одразу зрозуміла, навіщо він дзвонить.

– Ні.

– Ти навіть не дослухала.

– А що мені слухати?

– Я все зрозумів.

– Саш …

– Я не мав рації. Давай спробуємо ще раз.

– Ні!

– Чому?

Наталя помовчала.

– Тому що мені не потрібний маргінал.

– Я змінюсь.

– Міняйся. Це потрібно насамперед тобі.

Він ще довго намагався її вмовити. Але Наталя не погодилася.

– Ти зробив свій вибір, Сашко. Тепер уже пізно щось міняти.

Після цього він розлютився. Почав розповідати рідні, що саме Наталя зруйнувала їхню родину.

– Це вона виставила мене! – Це вона не спромоглася зберегти шлюб! – Нормальна дружина знайшла б підхід до чоловіка.

Коли ці слова доходили до Наталії, вона тільки хитала головою.

Колись вона боялася, що зарано вийде заміж. Потім боялася, що не впорається з дітьми. Потім їй здавалося, що розлучення – це кінець нормального життя. А виявилось, що найстрашніше було зовсім не це.

Страшно було одного разу зрозуміти, що ти живеш не своїм життям.

Ішов час. Діти підросли, стали самостійнішими. Наталя знову почала будувати кар’єру, відкладати гроші, мандрувати.

Іноді вона згадувала, як у двадцять років говорила подругам, що вийде заміж після тридцяти, і дітей народжуватиме ближче до сорока. Тоді всі сміялися з неї.

Вона справді не вгадала з термінами. Заміж вийшла раніше, дітей народила раніше, ніж збиралася. Зате тепер сама вирішувала, як житиме далі.

За що вона дійсно була вдячна колишньому, – так це за сина та доньку.  А ще вдячна долі, – їй двадцять шість, а вона відбулася, як мати, як фахівець і як людина.

Ось тільки не впевнена, що вдруге хоче заміж, – вона там вже була і їй цей балаган не сподобався! А там, як Бог дасть! Шляхи Господні не звідані…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!