Сини покинули хворих батьків, а названа донька їх доглядала

Мої батьки все життя працювали, щоб виростити нас. У них було двоє рідних синів та дві названі доньки. Я виявилася однією із щасливиць, яких вони обрали. Моєї сестри не стало, коли їй було 12 років, водій маршрутного таксі не впорався з керуванням та влаштував масовану ДТП у центрі міста.

Залишилася тільки я і два їхні рідні сини. Я не могла тоді назвати їх поганими, хлопчаки як хлопчаки. Але з віком їх характер ставав дедалі гіршим. Невдовзі вони кардинально помінялися в гірший бік.

Добре, що вони зібрали речі, та поїхали в інше місто, де займалися чим завгодно, тільки не працею, і не навчанням. Батьки сильно засмучувалися, й дуже переживати за них. Але то була не єдина проблема. Незабаром тато захворів і зліг, а за ним і мама занедужала.

Довелося викликати швидку, то ж їх забрали до лікарні на обстеження. За цей час я покинула коледж і влаштувалася працювати, передчуваючи попереду великі витрати. Все сталося, як я і передбачала. Хвороба була серйозна, й постійно прогресувала.

Я мала сидіти з ними, адже вони вже не підводилися, а при цьому ще й заробляти у свої сімнадцять років. Іноді мені хотілося плакати від безсилля, але вибору не було. Я дзвонила братам, але вони відмовилися допомогти, а потім просто перестали брати слухавку.

Це був найстрашніший день у моєму житті, я зрозуміла, що залишилася без будь-якої підтримки. Але треба було щось вирішувати, тому я почала підробляти через інтернет, і всі зароблені гроші витрачала на доглядальницю. Завдяки цьому я змогла вийти на повний робочий день.

З цього моменту я спала по три години на добу, плюс годину по дорозі на роботу і стільки ж, поки їхала назад. Я не могла забезпечити їх різноманітним харчуванням.

Я варила овочеві супи, курку вдавалося купити рідше, готувала в основному з овочів та круп. Більшість грошей йшла на доглядальницю, ліки, та оплату комунальних платежів. Їхні пенсії мало чим могли допомогти, але без них я зовсім би не впоралася.

За законом нам повинні були надати безплатну доглядальницю, бо положення дійсно було жахливе. Але всі тільки знизували плечима, та посилалися на лихі часи. Брати так і не з’явилися. Рік такого життя перетворив мене на вкрай втомлену жінку. Я все робила на автоматі, дуже мало їла, багато працювала, та ще менше спала.

Думаю, батькам було боляче бачити мій стан. Я писала у всі інстанції, сподіваючись на допомогу. Ще пів року стали для мене пекельними, я постійно плакала, не могла впоратися з безсиллями, а батькам ставало все гірше. Вони знали, що їм відміряно невеликий термін, лікарі не славилися тактовністю.

Коли їх не стало, я була приголомшена, але відчула колосальне полегшення, хоча так говорити не можна. Єдина допомога, яка прийшла до мене, місцевий депутат виділив гроші на скромну церемонію.

Але я й за це йому дуже вдячна. Я дзвонила братам, щоб повідомити про втрату, потім двічі дзвонила після того, але вони не брали слухавки. Тоді я залишила повідомлення і більше їх не турбувала. Вони з’явилися через два тижні.

Звісно вони приїхали, щоб заявити свої права на спадщину. Оскільки вони були рідними синами, квартира мала відійти їм. Але ще до того, як тато зліг остаточно, він написав заповіт, про який я не знала. Квартиру батьки залишили мені. Брати були дуже обурені, але, окрім порожніх погроз, нічого вдіяти вже не могли.

Після таких лихоліть я вже нічого не боялася. Всі меблі, окрім нової кухні, я продала, бо дуже все нагадувало мені про батьків. Я продовжила працювати на звичайній роботі, та підробляти онлайн, щоб придбати недорогі, але нові меблі.

Перед цим зробила сама косметичний ремонт, та переробила все під себе. Після завезення меблів я відчула себе по-справжньому вдома. Біль стих, і я змогла продовжувати жити. Але в першу чергу я мала здобути освіту, адже завжди мріяли про це.

Названих братів я по цей час не розумію! Як вони могли покинути хворих батьків, спокійно гуляти  й розважатися? А ще  я наївно вважала, що і я їм не байдужа! Нехай це залишиться на їх совісті! Я урок добре засвоїла, й викреслила їх зі свого життя назавжди!

You cannot copy content of this page