Ми з моїм хлопцем Олексієм з’їхалися і почали жити разом. Мені 18 йому 23 не те щоб пора уже, Але і нічого киримінального, в наш час багато хто так робить.
Та мене дуже здивував той факт що у нього було багато речей. Ні, це не є погано, просто здивувало.
Я по життю мінімалістка, маю невеличку валізку речей, ще одну з косметикою і різними засобами. Тому коли я переїхала до Льоші він дуже здивувався.
А його мама вирішила що я біднота якась,хоча я гарно вдягалася, носила хороші якісні речі, за собою слідкувала, але цей висновок з того, що речей то в мене всього 2 валізи.
Ну для того щоб обжитися на новій території я купила 2 комплекти постільної білизни, 1 каструлю і сковорідку, набір тарілок, і посуду, небагато, але хорошого і красивого. Але тут же я наткнулася на критику Льошиної мами з приводу того, що речей має бути більше, а то як “біженці якісь” дослівно.
Якщо чесно я не розумію навіщо нам, не маючи дітей, ми навіть не розписані, і поки не збираємося, навіщо нам зараз витрачатися на посуд, килими, подушки та інше, нам цього вистачає, ми обидва працюємо, свята проводимо або в батьків або деінде, ніяких гостей я не хочу.
Так в мене в ванній стоїть 3 пляшки одна з шампунем, одна з гелем і ще одна як універсальний засіб для миття всього. Ось це маму коханого найбільше тривожить. Я до цього з сім’єю 3 роки в Канаді прожила, і там нормально мати мінімум речей.
А от в квартирі мами Льоші хоч і чисто, та взагалі не затишно, бо вона мені нагадує закинутий музей старих речей. Я не знаю хто правий в цій ситуації, але хочу сказати, що відсутність великих пожитків не є показником бідності чи багатства, хочете зі мною посперечатися?
