“Він не той, за кого себе видає. Якщо хочеш знати правду – приїжджай за цією адресою”. Внизу вказано будинок у якомусь забутому богом селі
– Ну що, красуне, готова стати дружиною найкращого чоловіка на світі? – забігла до кімнати її подруга Ліля з телефоном у руці. Ганна стояла перед дзеркалом, утримуючи подих.
– Ти порушила всі мої плани! – Волала свекруха, задихаючись від обурення
Двері у квартиру Ніни і Якова відчинилися так різко, що навіть стукнули об стіну і залишили відбиток від ручки на шпалерах. На порозі, як гроза перед дощем, застигла
– Маргарита Вікторівна схопила зі столу ложку, – важку, металеву. – Ах ти опудало! Замахнулася і тріснула сина по верхівці. Сашко завив, схопився за голову. – Мамо! Ти чого? – А того! Дітей покинув! Бенкетуєш тут
– Звідки у дітей нові кросівки? – Маргарита Вікторівна стояла у передпокої, тримаючи в руках кросівки онука. – Nike! Знаєш, скільки такі коштують? Карина витирала руки об фартух.
– Ні, мамо, я не повернуся! – Але, чому? За що ти так з нами? Я ж люблю тебе! – Любиш? – Ірина відчула, як знову здіймається злість. – Це ось так, значить, тепер називається? – Я… Я хотіла якнайкраще! – Для кого краще? Для Олега? – Іра, ну… – мати зам’ялася. – Ти у нас розумниця, роботяща. А Олежка, він… Ну, слабкий він, йому потрібна допомога
За місяць знову почалося… – Алло? – Ірочко, – голос у Галини Іванівни тремтів, – нам погано тут без тебе. – Нічим не можу допомогти! – Ні, можеш!
– Мамо, що це за папірці? Валентина Петрівна зблідла. Забула прибрати, розтяпа! – Та так, нісенітниця якась, – вона спробувала зібрати папери, але Ліда вже читала. – Договір купівлі-продажу? Мамо, ти що, квартиру продаєш?
Ліда пройшла до кімнати та зупинилася. На столі лежали якісь документи. – Мамо, що це за папірці? Валентина Петрівна зблідла. Забула прибрати, розтяпа! – Та так, нісенітниця якась,
– Наступного року я не готуватиму свята! – Як це не будеш? А хто ж тоді? – Не знаю! Нехай інші невістки знайдуть час! Або замовимо у кафе. – Іро, ти що? Мати засмутиться. – А мені начхати! Я втомилася!
Ірина дивилася на календар і сумно відраховувала дні. До дня народження свекрухи Валентини Петрівни залишався тиждень. А це означало, що незабаром розпочнеться традиційний марафон із підготовки свята на
– Чули новину, хлопці? Наша мама від нас їде! Набридли ми їй, довели ви її, – кинув чоловік з прихованою претензією
– Мама нас більше не любить? Вона йде, бо ми їй заважаємо? – спитав Сашко, схлипуючи. Син косо поглядав на Маргариту, що збирала речі, так жалібно, що можна
– Що? Ми у відпустці повинні готувати та прибирати? Ми маємо відпочивати! – Видала рідня
Люба чекала на відпустку і вже за тиждень почала збирати речі. Дві невеликі валізи, її та чоловіка, лежали на ліжку. Звичайно, можна було б взяти одну, але так
– Я сказала – не можу тебе прийняти! І не треба ображатись. У мене і так клопоту повно
– У тебе ж вільна кімната, Катю, що тобі варто? Ну, переночує вона, вранці й поїде. Катя стояла біля хвіртки, щільно притиснувши до грудей плед, і дивилася на
– Терпи, доню! Ти тепер в іншій сім’ї, і на їхні порядки треба зважати. Ти вийшла заміж, не в гості ж прийшла. – Які порядки, мамо? Та вони всі тут ку-ку! Особливо свекруха! Вона мене ненавидить, це очевидно! – А ти колись чула, щоб свекрухи були добрими?
– Гуляє! Гуляє! От зачастила! – Світлана Петрівна стояла посеред кухні, її обличчя було червоне від гніву, а очі горіли люттю. – Якщо мужик гуляє, то баба сама

You cannot copy content of this page