Liudmila

Марина ніколи не була марнотраткою. Ніколи нічого не купувала спонтанно, не смітила грошима, не хвалилася. Все, що вона мала, вона заробила сама: квартиру, меблі, техніку. Збирала по крупинках,

– Мамо, я їсти хочу! – Дімка тряс її за руку видно вже давно. Марина ледь розплющила очі, – треба ж, як вона заснула. Третій день хворіє, з

– Батьку, ти хоч розумієш, на що підписуєшся? – Ігор не сів. Стояв посеред великої кухні. Руки стиснуті в кулаки, в кишенях. – Тобі п’ятдесят сім. Спина. Тиск.

Коли Маргарита виявила, що картка не працює, вона вирішила, що це помилка банку і ще раз приклала її до терміналу. – Операцію відхилено, – байдуже повідомила касирка. –

– Тамаро, ну скільки можна тягнути, – казав вітчим. – Квартира стара, продамо та вкладемо в будинок за містом. Тобі повітря потрібне, а не ці чотири стіни. З’їздиш

Сватів своїх я знаю зі сватання. Бачилися ми з ними за ці роки не часто і завжди за столом. На весіллі, на день народження, на Новий рік. Ірина

У селі новини розлітаються швидше за вітер. Коли Ігор, єдиний син Марії Василівни, пригнав до її будинку чужий легковик і почав виносити речі матері, сусіди тільки з-за фіранок

– Навіщо ти дзвонила моїй дружині? Я ж просив не робити цього! – Юрко кричав у слухавку так, що в Аріни вухо заклало. – Нікому я не дзвонила!

– Вісім годин, тату! Вісім годин нелюдського, дикого пекла! Я викликав МНС з поліцією, щоб вони відчинили твої сталеві двері! – Ми вибили подвійний замок! – гучний, зірваний

– Мати, відмикай! Заїло клямку, чи що? – Не заїло, Богдане, – Римма Павлівна вийшла на ґанок у старому робочому жилеті. Руки вона засунула глибоко в кишені. Вітер