Дзвінок пролунав несподівано рано-вранці, нічого хорошого він не обіцяв. Мама лежала в лікарні, стан тяжкий.
Ніна щодня бігла після роботи до неї, сиділа аж до ночі. Мама засинала, і Ніна йшла додому спати. Кожен день міг бути останнім.
Вдома на неї чекав невдоволений чоловік, іноді справа доходила до скандалу. Ніна швидко готувала йому на завтра їжу, ставила прання, прибирала та падала без сил у ліжко.
Треба було ще вночі підвестися, розвішати білизну. Сон був чуткий, тривожний. Вранці сніданок та робота.
Все повторювалося, кожен день був схожий на попередній, наступний обіцяв бути таким самим. Микита не витримав і поїхав до матері. Ніні стало трохи легше, не треба було готувати для нього та прибирати за ним. Пішов другий місяць.
Раннього ранку, мами не стало. Ніна зателефонувала на роботу, там були в курсі та без проблем дали тиждень відпустки. Похорон, поминки. Микита приїхав на похорон, а потім повернувся додому.
***
– Ніно, а що у нас так брудно? Пил скрізь. Я думав, ти вже все прибрала.
– Коли? Ти мені хоч раз допоміг?
– Але це справа жінки. Я тут білизну привіз, треба випрати, бо чистого немає.
– А у твоєї мами вода скінчилася?
– Є вода, просто там лічильники.
– А у нас так тече? Скрізь лічильники. Потрібно чисту білизну – машинка на колишньому місці. Я втомилася, мені треба просто виспатись.
– А вечері нормальної не буде?
– У холодильнику все є.
– Залишки зі столу?
Ніна промовчала і пішла спати. Вранці Микита зібрався на роботу.
– Сподіваюся прийти в нормальну квартиру і до нормальної вечері.
Ніні самій набрид безлад, вона взялася за прибирання, намагаючись хоч якось відволіктися від сумних думок.
Дні стали схожі. Робота, дім, чоловік. Начебто все прийшло в норму. Майже пів року минуло, як мами не стало.
– Ніно, а як там твоя спадщина? Адже в моєї тещі була квартира, і не одна.
– Була і є. Мамина, де вона жила, поки що стоїть, а у двох інших живуть мешканці.
– А де гроші?
– Гроші тепер переказують мені. Поки все залишу, треба пам’ятник робити, поминки ще будуть. А потім дітям стануть у пригоді, у них іпотеки. Допомагатимемо.
– А що з квартирою матері робитимеш?
– Приготую до здавання. Речі розберу та здам.
– Ти не поспішай. Моя сестра до мами переїхала з дітьми. Мати просила, хай вони туди заїдуть. Мамі з ними важко. У нас же чотири квартири, а у Лізи немає жодної, їй нікуди йти.
В нас? У мене! Всі квартири мої. Усі чотири. Було б п’ять, якби не дурість Микити. Одружилися, оформили іпотеку. Рік жили спокійно, платили. А потім сестра Микити зібралася заміж.
Весілля захотіла шикарне, і мати взяла для неї кредит. Платити став Микита, вмовили, переконали, обіцяв. Платіж за свою половину іпотеки переклав на Ніну.
Ніна скандал закотила, але нічого не допомогло. Грошей стало бракувати. У них уже дитина, їй теж треба. Мати благала платити, інакше квартиру втратить. Ніна платити не могла, в декреті.
Микита був між двома вогнями. Схуд, втомився. А потім його звільнили. Грошей не стало взагалі. Мати впоралася, а ось вони ні.
У Микити була частка у квартирі матері, у Ніни теж була частка у квартирі своєї матері. Іпотечну квартиру продали та почали наймати.
А потім мати Ніни отримала спадок від рідного покійного брата, який жив у достатку, але не мав родини. Цілих три квартири. Пощастило. Одну вона віддала дочці, а дві почала здавати. Діти, їх було двоє, росли.
Бабуся планувала їм подарувати по квартирі, але вони виросли самостійними та розумними. Самі вирішили всього досягти, і домагалися.
І ось тепер усе перейшло Ніні. В одній вони мешкають, три можна здавати.
– Ніно, чого ти мовчиш, скажи щось.
– Якщо твоя сестра найматиме, то я навіть знижку зроблю, всі платежі особисто через мене, вся комуналка через мене. Передплата за місяць вперед, зазвичай, зараз це більше.
– Наймати? Платити? Ти б могла просто пустити її туди з дітьми. Дітей і зареєструвати треба, вони у мами зараз зареєстровані, але їй це не треба.
– Реєстрації не буде, тим паче дітей. Не хочу судів.
– Яких ще судів?
– Так буває, зареєструєш, а потім не вигнати.
– У нас же чотири квартири. Можна просто одну віддати їй. Дітям і так по квартирі є, ми маємо.
– А, ти про це! Віддати, тобто подарувати!
– А що? Нормально всі будемо жити. Мама буде рада, Лізка теж. Я обіцяв!
– Я до цього не готова. Це моя спадщина. Дарувати нічого не буду.
– Та у нас же багато! Я чекаю правильного рішення. Ми разом уже не один пуд солі з’їли. Діти дорослі. Куди нам стільки квартир?
– Нам? В нас діти, наші діти. Це буде все лише їм. Чотири квартири у нас, чотири й дістануться їм. По дві!
– А моя сестра з дітьми?
– А твоя сестра з дітьми своїм весіллям позбавила нас квартири. Сім’ї вона не має, а грошей ти за це віддав чимало.
– Ми б могли вільно свою іпотеку платити, але ж ти не міг не послухатися маму, не міг сестрі відмовити, ти ж слово дав!
– Ну, ти згадала, це ж давно було. Діти встигли вирости. У нас є житло. Все добре, а Лізі треба.
– Не коштом моїх дітей. І ще! Думаєш, я не знаю, що ти з кожної зарплати допомагаєш сестрі. У неї аліменти, вона працює.
– Ось якби її діти вимагали менше, а самі спробували заробити, то ти своїм міг би допомогти. Чомусь тільки моя мама і я їм гроші надсилали на навчання.
– У нас же спільний бюджет.
– Спільний, тільки чомусь твоя зарплата йде з нашого сімейного бюджету у родину твоєї сестри. А тепер ти хочеш, щоб і квартира пішла їй. Ні!
– Я подумала! Я їй квартиру навіть не здам, мешканців знайду. У твоєї мами три кімнати, нехай живуть у неї, на оренду витрачатися не доведеться.
– А то буде цікавий розподіл грошей. Ти платитимеш мені із нашого спільного бюджету за квартиру для сестри!
– Ти серйозно? Тобі шкода? Та ти меркантильна…
– Я думаю про свою родину! Про своїх дітей!
– Я теж думаю про сім’ю. Мої племінники, моя сестра…
– От і допомагай їм!
– Я допоможу, допоможу, тільки ти залишишся сама. Ти подумай, а я поки що піду. У матері поживу.
– Ти завжди бігатимеш до неї?
– Піду, поки не покличеш – не повернуся!
***
Ніна не кликала, не дзвонила. Минув місяць, другий. Микита не витримав, сам прийшов.
– Нагулявся? Я знаю все, що ти жив у сусідній квартирі, а не в матері. Я подала на розлучення.
– Смішити народ будемо, нам же за п’ятдесят? Просто в матері жити не зручно, багато народу.
– Ще й сусідка молода! Прощавай, я зібрала речі.
– Я маю право тут жити! Половина моя.
– Ти нічого не переплутав? Спільну квартиру ми давно продали! Все лише моє. Можеш майно нажите ділити, але ти все сестрі віддавав. Навіть діти це знають. Просто йди.
***
Микита пішов до матері. Як з’ясувалося, її сусідці він не потрібний, – тимчасово можна, але назавжди, – борони Боже від такого щастя…
Як вважаєте, слушно вчинила дружина, чи перегнула палицю? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
