– Ми ділитимемо все по закону, Зіно! – Сергій по-господарськи відсунув ногою табурет і грузно опустився на нього.
Піджак на колишньому чоловікові явно тріщав по швах. За останні два роки він сильно роздався в ширину, охазяйнувався помітним черевцем, але вперто продовжував носити старі, колись модні речі.
– Виключно в рамках правового поля, – подав голос щуплий юнак у рогових окулярах.
Юрист, якого Серьога представив, як Гната, діловито розклав на кухонному столі стос видруків. Зінаїда навіть не встигла зняти робочого фартуха. Чоловіки просто ввалилися до передпокою в суботній ранок.
***
Два місяці тому Сергій зібрав свої речі у дві картаті сумки та відбув у захід сонця. Точніше, до двадцятип’ятирічної Аріни, яка працювала баристою в кав’ярні на розі.
Ідучи, він кинув Зіні, що втомився від похмурого побуту. Сказав, що йому потрібна муза, а не вічно втомлена куховарка.
Зіна тоді мовчки виставила за двері пакет із його зимовими черевиками та змінила личинку замку. Дітей у них за п’ятнадцять років так і не сталося. Вона щиро вважала, що на цьому їхня історія закінчена.
Виявилось, їй тільки здалося.
– Що саме ми зібралися ділити? – Зіна схрестила руки на грудях, не відходячи від раковини, де щойно мила піддони для розсади.
– Спільно нажите майно!
– Ця житлова площа була придбана чотирнадцять років тому. Ви перебували у законному шлюбі, – Гнат поправив окуляри, що сповзали, тонким пальцем.
– Тобто половину, Зіно! – Сергій переможно підійняв підборіддя.
– Половину чого? – Вона трохи схилила голову набік, роздивляючись колишнього чоловіка.
– Квартири, звичайно! – Серьога обурився, ніби вона зморозила неймовірну дурість.
– Я ж не звір якийсь, на вулицю тебе не виганяю. Розумію, вік, таке інше.
– Яке благородство, очманіти просто! – Зіна струсила воду з пальців.
– Можемо продати та поділити гроші, – колишній чоловік загнув палець, перераховуючи варіанти.
– Або ти мені просто виплатиш мою частину. У тебе накопичення точно є, я знаю, ти вічно кожну гривню затискала.
Зіна дивилася на людину, з якою прожила півтора десятка років. Він працював завжди, як доведеться.
То шукав себе у фотографії, то намагався торгувати китайськими чохлами для телефонів. Цю саму двійку вони купили виключно на гроші від продажу будинку Зіниної бабусі.
– Прямо половину? – Вона спитала це так спокійно, що Гнат нервово посовався на стільці.
– А як ти хотіла? – Серьога смикнув плечем. Йому явно не подобався її спокій.
– Я на тебе п’ятнадцять років життя витратив! Найкращі роки! Поки мої пацани бізнеси будували, я тут з тобою сидів.
– Зачинений був, бідолахо? – Зіна притулилася плечем до кухонного гарнітура. – На ланцюзі тримала? Годувала силоміць, від роботи відважувала?
– Ти мене пиляла доти, доки я не прогнувся! – Сергій видав завчену фразу, явно підслухану у психологів з інтернету.
– Я відчував себе хлопчиком на побігеньках. Принеси, подай це. Ти ж мені крила обрізала своїм міщанством!
– Відповідно до Сімейного кодексу… – Гнат спробував вклинитися в розмову, шарудячи паперами.
– Помовч, Гнате! – Зіна обірвала його, не підвищуючи голосу, але юрист одразу ж закрив рота.
– Давай-но, Сергію, пригадаємо твої крила. Ти коли востаннє за комуналку платив?
– Я вкладався в сім’ю в міру можливостей! – Сергій напнувся, його обличчя пішло червоними плямами. – Я ремонт у ванній робив! Кахлі сам клав!
– Ти його криво поклав ще у дві тисячі десятому році, – вона вказала пальцем у бік коридору. – І три ряди досі не докладено. А продукти хто купував весь цей час? Хто твої кредити на ті нещасні чохли закривав?
Згадка старих невдач завжди виводила колишнього чоловіка із себе.
– Це все лірика! – Він відмахнувся. – Я з тобою по-доброму домовитись прийшов. Бо по судах затягаю, більше на адвокатів витратиш.
– Та що ти кажеш?! – Зіна взяла кухонний рушник і неквапливо витерла долоні. – І багато Аріна попросила за свою музу? На орендованій квартирі натхнення не йде, так?
– Аріну не чіпай! – Серьога стукнув кулаком по столу, але вийшло якось непереконливо, слабко.
– Вона тут ні до чого! Це моє законне право. Ми жили разом, наживали разом. Значить, ділимо навпіл.
– Навпіл, значить? – Зіна кивнула своїм думкам. – І машина твоя навпіл? Яку ми три роки тому брали?
– До чого тут машина? – Насторожився Сергій, прикривши долонею якісь папери на столі. – Машина мені потрібна для роботи. Я на ній таксувати планую. Та там і ділити нема чого, стара вона.
Його машині справді перевалило за десяток років, але вона справно їздила та коштувала чимало.
– Тобто, квартиру ми продаємо, а машину ти собі залишаєш? – Зіна посміхнулася. – Яка цікава в тебе математика, Сергію. Прямо авторська методика!
– Я тобі сказав, машина – це мій робочий інструмент! – Він підвищив голос, переходячи на свій звичний скандальний тон.
– А квартира – спільна! Зіно, не вихитуйся. У мене адвокат добрий. Висудимо все до гривні. Давай по-тихому домовимось. Ти мені гроші переказуєш, я пишу відмову.
Гнат знову спробував відкрити рота, але Зінаїда просто підійняла руку, закликаючи його до мовчання. – Хлопчики, посидьте хвилинку. Чай не пропоную, не заслужили.
Вона пройшла до спальні. Ніяких сейфів у неї зроду не було. Зіна відчинила нижній ящик комода, дістала з-під стосу чистої постільної білизни стару жерстяну бляшанку з-під печива.
Там зберігалися паспорти на побутову техніку, старі квитанції та важливі документи. Вона порилася на дні, знайшла потрібний папір з печатками, зачинила коробку і повернулася.
На кухні Серьога захоплено шепотівся зі своїм юристом.
– …вона просто на понт бере, – долинуло до Зіни. – Зараз поплаче, посвариться і погодиться. Їй ці суди й даремно не потрібні, вона тишу любить.
Зіна поклала свій документ прямо поверх акуратно розкладених видруків Гната.
– Ось ознайомтеся. Освіжіть пам’ять.
Серьога зневажливо скривив губи, навіть не глянувши на аркуш. Натомість Гнат папір узяв. Пробіг очима перші рядки. Що далі він вчитувався в текст, то вище повзли його брови.
Юрист перечитав ще раз, потім поволі підняв погляд на свого наймача.
– Що там? – Серьога нетерпляче постукав пальцями по столу. – Якась довідка від тітки з села? Зіно, я тобі рідною мовою кажу, ліві папірці не прокотять.
Гнат поклав документ назад на стіл. Обличчя в нього стало дуже кислим. Він акуратно зібрав свої видруки в стос.
– Сергію Миколайовичу, – вкрадливо почав юрист, і вся його впевненість кудись випарувалася. – А ви чому мені нічого не сказали про цю угоду?
На кухні стало дуже тихо. За вікном надривно каркнула ворона.
– Яку ще угоду? – Сергій заморгав, його обличчя набуло недолугого виразу.
– Той самий, Сергію, – з легким, майже ласкавим глузуванням промовила Зіна. – Який ти сам особисто потягнув мене підписувати до нотаріуса п’ятнадцять років тому.
Серьога моргнув ще раз. На його великому обличчі повільно проступало розуміння.
П’ятнадцять років тому молодий Сергій свято вірив, що ось-ось стане мільйонером. Він набрав кредитів на чергову геніальну ідею.
А коли справа прогоріла і на горизонті замаячили судові виконавці, Сергій запанікував. Він до нестями боявся, що в нього заберуть телевізор та комп’ютер.
Саме він тоді знайшов контору, записався на прийом і притягнув Зіну оформляти папери, щоб його борги ніяк не стосувалися дружини. Нотаріус тоді оформила їм стандартну угоду роздільного володіння.
– Ця квартира оформлена на мене, – Зінаїда оперлася руками об край столу, дивлячись чоловікові просто у вічі.
– Ти сам наполіг. Ходив тут, трясся, як осиковий лист, благав все на мене переписати, щоб твої кредитори на житло не зазіхнули. Забув?
– Але ж це… – Серьога пішов червоними плямами, зливаючись за кольором із візерунком на шпалерах.
– Це ж через ті борги було! Щоб речі не винесли! Це просто формальність!
– Формальність? – Вона коротко хмикнула.
– За цією формальністю, Сергію, моє — це моє. А твоє – це твої борги. Ти сам все підписав, у здоровому глузді та світлій пам’яті.
Гнат мовчки кивнув, підтверджуючи її слова, і почав застібати сумку.
– Машина, якою ти таксувати зібрався, оформлена на тебе, – додала Зіна, насолоджуючись моментом.
– Тож радуйся. Я на твою ластівку не претендую. Розважай свою малолітку на здоров’я, катай з вітерцем.
Сергій різко схопився.
– Ти… Ти все спеціально влаштувала! – Голос колишнього чоловіка зірвався на вереск.
– Вульгарна погань! Ти все прорахувала від початку! Я тобі найкращі роки віддав, батрачив тут на тебе!
– Ой, не сміши мої помідори, пане, – вона кивнула на ящики з розсадою біля вікна. – Далі порога тільки не кричи, мені перед сусідами соромно, що я з таким стільки років прожила.
Зіна випросталась і вказала рукою у бік виходу.
– А тепер, хлопчики, на вихід. Аріна там зачекалася свого заможного чоловіка з половиною квартири!
Гнат не став чекати другого запрошення. Він мовчки бочком протиснувся до передпокою. Йому явно не терпілося покинути це місце, поки скандал не набрав обертів.
Сергій стояв посеред кухні. Він переводив шалений погляд з колишньої дружини на злощасний папірець, що все ще лежав на столі. Він відкрив рота, щоб сказати щось образливе, принизливе.
Але слова застрягли. Він просто розвернувся і швидко попрямував до виходу, голосно тупаючи черевиками.
Незабаром вхідні двері зачинилися з такою силою, що в передпокої брязнули ключі.
Зіна підійшла до столу. Взяла свою стару угоду, склала її навпіл. Не було ані тріумфу, ані бажання святкувати. Тільки глуха втома, що накопичилася за роки.
Вона подивилася на брудні сліди, залишені Сергієм біля порога. Потім перевела погляд на зелені паростки томатів на підвіконні. Увечері треба було їхати на дачу, висаджувати першу партію.
Зіна змахнула невидиму крихту зі столу. На плиті весело засвистів чайник, обіцяючи довгий спокійний вечір, у якому більше не буде чужих претензій…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
