Liudmila
– Знову?! Слухай, Надю, для кого вона взагалі дитину на світ приводила? Для себе, чи для нас? Я приходжу з роботи, хочу повечеряти, розслабитися, провести час із тобою,
– Мамо, тут така річ… У нас неприємності. Господарка попросила квартиру звільнити, й терміново. Ти розберися в моїй кімнаті, звільни якнайбільше місця. – Ми до тебе сьогодні приїдемо,
– Наташа, ти не поспішай, подумай ще раз, – говорила племінниці тітка Ліза. – А що, як не впораєшся? Подивися, які зараз діти. – Ти сама ще дитина
Пральна машина забурчала, потім загула і раптом припинила крутити. Це була не та машинка-автомат, без якої не можливо уявити сучасну господиню. Це була кругла пралка з ручним віджимом,
– Мамо, а тато мав рацію, коли казав, що в тебе з головою не все гаразд! Я тепер сам бачу, що ти ненормальна. Лікуватися не пробувала? Антоніна Петрівна
Вечеря на плиті давно охолола. Люба подивилася на сковорідку. Підігріти? Вона знову зателефонувала чоловікові. І знову безпристрасний голос повідомив, що телефон вимкнено, або знаходиться поза зоною дії мережі.
– Знову хуліганить! – обурений голос сусідки Антоніни Семенівни лунає по всьому під’їзду. – Вже втретє за тиждень ліфт зламав! Слюсар дядько Коля стомлено хитає головою, копирсаючись в
Мишко з дитинства виховувався у бабусі та дідуся. Мати Тетяна народила його у сімнадцять років, залишила батькам у селі та поїхала до міста. У селі жила старша сестра
Галина лише почала звикати до пенсійного життя. Шістдесят років за плечима, тридцять п’ять із них – на заводі бухгалтером. Тепер можна було спокійно пити чай вранці, читати книжки
Червень був у самому розпалі: – Насте, привіт. А ви чим займаєтесь на своїй фазенді? Ми тут хотіли в гості до вас приїхати цими вихідними. Можна? – Приїжджайте,