Liudmila

– Я втомилася, Артеме. Просто дуже втомилася. Як ніколи… Анастасія сама не впізнала свого голосу. Хрипкий, наче вона не спала тиждень. Хоча який тиждень – три роки. Артем

– Христино, ну зрозумій же ти нарешті, що це наш єдиний шанс! – Антоніна сиділа на краєчку дивана, міцно зчепивши пальці. – Триста вісімдесят тисяч. Рівно стільки потрібно

– Мамо, може, даремно ми таки їдемо? Два тижні – це ціла вічність. Га, мамо? Ксенія відкинулася на спинку пасажирського сидіння і подивилася на поля, що миготіли за

Двері у купе відчинилися, коли потяг уже рушив. Даша на мить навіть очі прикрила. Ну, накаркала. Розмріялася вже, що одна поїде, а зараз, як заселиться сімейство із трьох

Григорій зачинив вхідні двері, поставив пакет із покупками на підлогу і почав роззуватися. Потім зняв шапку та пальто, повісив їх на гачок і знову взяв пакет у руки.

– Я вирішила продати твою машину, щоб погасити кредит Славка,- буденним голосом сказала мати Федорові. – Що ти вирішила? – Затнувся Федір. Він був за кермом і мало

– Славко, ти в курсі, що твоя колишня торік купила двокімнатну квартиру? – Запитав у В’ячеслава приятель. – Не вір, це чутки, – відповів Слава. – Коли ми

– Та ви вже ледве ходите, який вам ремонт? А головне – навіщо? Яка у вашому віці різниця, на якому дивані сидіти? – роздратовано спитала Аліна, дізнавшись про

Вечірнє сонце ліниво повзло по стіні трикімнатної квартири, чіпляючись за корінці старих книг та запилені рамки фотографій. У цій квартирі давно не чули дитячого сміху, хоча колись тут

Чоловік Віктор не був поганим. Просто якимось порожнім. Тридцять років поряд – і все одно чужий. Робота, диван, телевізор. Зрідка – короткі фрази: – Вечеря готова? – Де