Liudmila
Ганна посміхалася гостям, але всередині відчувала тривогу. Тридцять п’ятий день народження жінки святкували у ресторані – подія хоч приємна, але присутність свекрухи завжди викликала напругу. – Аню, –
– А чому це всі гроші їй? Я також твоя дочка! Так не чесно, мамо! – Олена стояла посеред вітальні, схрестивши руки на грудях. Дар’я дивилася на старшу
Час наближався вже до обіду, коли Ілля нарешті зміг зателефонувати коханій дружині: – Яно, я живий-здоровий. Незабаром буду. Аварія була на шахті, ми тільки повертаємось на базу. –
– Може, посидимо у кафе? Пінного замовимо, поговоримо? – Запитав Микола наприкінці робочого дня. – Вибач, я додому. Дивись. – Євген дістав з кишені коробочку і відчинив. –
– Алло, Віро, привіт. Розмова є, термінова! Телефоном не можу сказати, чоловік може зайти будь-якої хвилини. Давай завтра в піцерії на розі після роботи зустрінемося! – Привіт, Юль.
– Навіщо ти розповіла Ользі? – Микита руку дівчини відпустив, але говорив так само злісно. – Ти цим нічого не досягнеш! Все одно я з тобою не одружуся,
– Катю, ти знову тут, – Валентина стягнула пальто, спостерігаючи за дочкою, яка діловито копалась у холодильнику. – Навіщо тоді з’їжджала, якщо все одно повертаєшся? Можливо, і не
Ганна Павлівна сиділа в кріслі та в’язала чергову пару шкарпеток. Як тільки призвали її колишніх учнів, вона відразу згадала цю нехитру науку. “Їм там треба.” В’язати вона могла
Галина Петрівна сиділа на чолі столу і тримала ключі від квартири так, ніби вручала орден. Син із невісткою стояли навпроти по стійці смирно, як школярі на лінійці. –
– Лєро, ти при своєму розумі? Що означає заберіть? Паша ж твій син! Його не можна просто так віддати, забрати… – Ольга стояла посеред кухні, стискаючи в руках