Liudmila
– Вітю, мене підвищили! – Голос Анастасії зірвався на смішний писк, поки вона стягувала черевики прямо на ходу. – Уявляєш? З преміями буде майже сто тисяч! Ура! Вона
Увійшовши до квартири, Федір мало не спіткнувся об незнайомі жіночі туфлі. Яскраво червоні, на високій шпильці, вони надто контрастували з роздовбаними кросівками Юрки – їхнього сина. – Галино!
Про те, що батько живий, Варя дізналася, коли занедужала. Вона давно погано почувалася, навіть зверталася до шкільної медсестри, та виписала Варі направлення до невролога. Варя попросила маму її
Такого улову ніхто не очікував. Диво це, чи нелюдяність? А може – велика чиясь біда? А може – велике щастя? Прохолодним осіннім ранком три рибалки – батько з
– Надюшо, ну ти ж розумієш, – заговорила Валентина Сергіївна, – мама вже не та. Вік, склероз, пам’ять підводить. – Лікарі кажуть, що їй потрібний нагляд. Я б
– Єлизавето, і ти це приховувала? Мама розмахувала переді мною банківською випискою, яку побачила випадково. Та випала з моєї сумочки, коли я діставала ключі. – Ти ж розумієш,
– Олю, ну що це за вечеря така? – Ігор тримав у руках тарілку з макаронами, на яких сиротливо лежав шматочок масла. – Третій день поспіль одне й
– Юро, ти себе чуєш? Тобто я повинна ходити з пузом в сорок років, щоб виправити помилки твоєї молодості? – А чому це я раптом маю розплачуватись за
Ірина мила посуд після вечері. Діти вже спали, чоловік сидів у вітальні, дивився якусь передачу. Задзвонив телефон. Вона витерла руки об кухонний рушник, поглядом знайшла екран. Свекруха. Ірина
Віра виросла за високим сірим парканом дитячого будинку. Навколо кипіло життя, дзвеніли голоси, сміялися діти, але для Віри цей світ став чужим, відстороненим. Вона знала, що десь є