Liudmila
– Ви ж бездітні, вам не поспіхом. А у Пашки – двоє! Як я можу не допомогти? Тамара Олексіївна стояла посеред кухні з виглядом жертовної героїні, їй залишалося
– Ти подивися, Петрушо, до сусідки син приїхав. Невже надумав її забрати в місто? Давно пора, як вона на нього чекала. Мабуть, років п’ять не бував. – Більше!
Людмила розставляла тарілки на обідній стіл. Чотири тарілки. Вже п’ятий місяць у її двокімнатній квартирі жила дочка Марина з онуками – десятирічним Артемом? та восьмирічною Дашею. Історія почалася
– Зовсім сором втратили! Хіба можна так робити… Ми відпочити приїхали в таку далечінь! А тут… Будинок продали… Знахабніли! І нам ні слова… – Сором! Ось що жадібність
Славко невдоволено колупав у тарілці. – Усі дружини, як дружини, – бубонів він, – одна ти така невміла. Це що за тюфтелі з підливою? Який гарнір? Це ж
– Я не зрозуміла, а чому ти не економиш на собі? – Так я ж чоловік! – І що мені тепер, в ковдру закутуватись і так ходити? –
Олена переживала. Наближався день народження. Останнім часом свята не тішили. Відзначити цей день радісно, напевно, не вийде. Олена вже передбачала розвиток подій. Буде приблизно те саме, що й
– Я вирішив збирати на нову машину! – Прокинувшись вранці, заявив дружині Дмитро. – У нас же є, – здивовано скривилася Людмила і солодко позіхнула. – Я говорю
– Ну, ти ж сама хотіла! А тепер скаржишся, що я не так худну! – Та я вже сто разів пошкодувала, що рота взагалі відкрила. Я хотіла, щоб
– Привіт дачникам! Ми за п’ятнадцять хвилин будемо у вас, – Тетяна зателефонувала колишній однокурсниці, щоб «утішити» її своїм візитом. – Ми з родиною на озеро збиралися… –