– Просто позбавляюся від зайвого у своєму житті…
– Чому я повинен тебе утримувати? – А ти мене утримуєш? – А хто купував тобі тиждень тому ліки? Хто купував продукти за твоїм списком? Капці тобі довелося
– Людко, ти збожеволіла на старості років! У тебе онуки вже в школу ходять, яке весілля? – Такі слова я почула від сестри, коли сказала їй, що виходжу заміж
– Людко, ти збожеволіла на старості років! У тебе онуки вже в школу ходять, яке весілля? – Такі слова я почула від сестри, коли сказала їй, що виходжу
Сивина у голову, а чорт у бороду…
Дзвінок. Відчиняю двері. За дверима красуня – молодиця років тридцяти з невеликим, точена фігурка, червона сукня-міні, що облягає, відкриває засмаглі красиві ноги, в глибокому декольте пишні груди. Макіяж,
– Значить, так! Я не житиму там, де мені вказують моє місце! Я не терпітиму, що у власному будинку я всім заважаю! Нехай Семен Петрович та хлопчики вирішують – або я, або ти, Ірино. Третього не дано!
– Ірочко, у тебе золоті руки! – сказав свекор Семен Петрович, уплітаючи другий шматок. – Такого “Наполеона” я, зізнатися, давно не їв. Мій чоловік Паша задоволено хмикнув і
– Що ти кажеш, Олю? Зраджують усі чоловіки, абсолютно всі! Це нормально! Ти надто розбірлива, ось у чому проблема. Ти заміжня жінка, мусиш терпіти. Інакше залишишся одна! Нікому не будеш потрібна! – Кричала у слухавку мати
– Що він зробив? – Лариса похлинулася кавою та ошелешено дивилася на подругу. Ольга сиділа навпроти, згорбившись над своїм кухлем. Усередині все ніби вигоріло, залишивши лише порожнечу. Руки
– Може, ти й від мене втомилася? – Запитав чоловік. – Може, мені теж піти? – Ну я й відповіла…
– Світлано, Ігор мені пропозицію зробив, – сказала Ліля своїй подрузі. – Та ти що! – Вигукнула та. – Треба ж – дочекалася все-таки свого часу! – Свєто,
– Нарешті ви зважилися піти, Танюшо, – сказала Зоя Василівна, яка завжди сиділа біля під’їзду. – Рада за вас. Я теж пішла б, та нікуди. Сидітиму тут до кінця днів своїх
– Мамо, поїдьмо до бабусі, – плакала семирічна Єва. – Бабуся нас не прийме. – Чому, ми ж жили в неї? – Вона сказала, що це було востаннє.
– Ти зрадив нас усіх! – Підхопила тітка Оля. – Ти приїхав сюди, морочив голову старій жінці, а сам думав тільки про спадщину! Я не здивуюся, якщо ти обманом змусив її підписати папери…
– Олексію, – мама проходити не поспішала, вона говорила буквально у дверях. – Ми щойно були у нотаріуса. Дізнавались про спадщину. І дізналися дещо… – Що ви дізналися?
– Виходить, навіть наші сварки були для чогось потрібні? Андрій зупинився, обійняв дружину. – Все було потрібне. Щоб зрозуміти, що ми один без одного ніхто
Дощ барабанив по даху так наполегливо, що хотілося вийти й крикнути йому: “Досить!” Але натомість Андрій крикнув на дружину. – Знову я винен! – жбурнув він ложку в
– Тобі квартиру дарують, а ти носом крутиш! – Репетувала мати
– Ну і чого ти викаблучуєшся? – невдоволено спитала мати. – Хіба я щось погане пропоную? Як можна так просто відмовлятися від житла? Валерія примружилася. Потрібно було знайти

You cannot copy content of this page