– Він небезпечний! Майже занапастив нашу Мію! Мені його не шкода! – Може, це непорозуміння… Не варто цього робити, – наполягав чоловік. Але жінка була непохитна. З самого ранку вона твердо вирішила позбавитися собаки, вважаючи його винним
Пес не розумів, чому його привезли так далеко від дому, та навіщо прив’язали до дерева. Раніше його залишали на повідцю біля магазину чи аптеки – там він чекав
– В дитячий будинок хочеш здати? А ти знаєш, як там дітям живеться? – Інші живуть, і моя виживе, – відповіла Поліна. – Хай дякую скаже, що на світ з’явилася, могло б і по-іншому бути
Людка з’явилася на світ випадково. Ніхто не планував цієї події, ніхто на неї не чекав, нікому вона була не потрібна. Шістнадцятирічна Поліна пропустила всі можливі терміни й зрозуміла,
– Матір твою ми поховали. Ти нам з продажу будинку її борги віддай! – Зажадали родичі
Автобус їхав повільно. Тоня навіть згадала про кінські сили у техніці. Але тут вони явно були не кінські, а черепаші, до того ж черепах було замало. Щось затріщало,
– Та мені начхати на всіх сусідів! Я не збираюся позбавлятися дитини, і буду матір’ю вдруге! – Он як! І що ж, ти плануєш й другу дитину  на матір повісити? Та вона просто не винесе цього! І взагалі, я цього не допущу! – Кричав батько
– Ну ось, все практично готове. Зараз снідатимемо, поки Ромочка ще спить, – щебетала Катерина Дмитрівна, розставляючи столові прилади на столі. – Так, бо боюся, як би не
– Я просто… хочу все повернути, – прошепотіла колишня свекруха Галина. – Так не буває! Він виріс і зробив свій вибір сам! Ви теж його зробили, коли гуляли з онучками й прикинулися, що нас не впізнали. Ви могли тоді хоч підійти. Хоча б просто привітатись!
– Мені така бабуся не потрібна, – спокійно сказав Артем і вийшов із кухні, прихопивши кухоль з недопитим какао. Він промовив це таким тоном, ніби йшлося про набридлу
– А де ключі? – Які ключі? – тихо перепитала мати. – До мікрохвильової печі ключів не додається! – Про яку ще мікрохвильову піч мова?! – обурилася наречена, привертаючи увагу гостей. Де ключі від квартири? Ви вирішили подарувати мені цю штуку? – Ну, так! – Скажи, що це жарт!
Марина не могла всидіти на місці. Завтра їй належало вийти заміж за Артема, з яким вона зустрічалася майже п’ять років. Батьки по обидва боки були раді, що пара
– У сенсі – витратила премію на себе?! Ти це серйозно зараз кажеш? – голос Маргарити затремтів від люті й образи. – На що можна було спустити такі гроші, мамо?! – Ти ж сама казала, що це, майже три твої зарплати! – У нас же з Артемом боргів по вуха!
– У сенсі – витратила?! Ти це серйозно зараз кажеш? – голос Маргарити затремтів від люті й образи. – На що можна було спустити такі гроші, мамо?! –
– Іринко, ну що ти стоїш, як соляний стовп! – голос свекрухи, Валентини Семенівни, тремтів від розпачу. – Я ж не навмисне!
Пластик плавився з нудотним солодкуватим запахом, а гарне блакитне підсвічування дна блимало, наче пошкоджене око. Ірина стояла перед конфоркою та дивилася на те, що ще вчора було її
– Подивися, адже Римма хотіла нас посварити! І в неї вийшло! Значить вона досягла своєї мети? Тобі не прикро? – Мене не хвилює, які цілі ставила перед собою Римма! Справа не в ній, а в тобі! І ще! Мені не прикро – мені байдуже!
Початок літа дві тисячі дванадцятого року. День сонячний та ясний. Таким же ясним здавалося Насті та Олегу їхнє майбутнє. Ще два-три тижні, і вони отримають дипломи. Настя вже
– Вовочко, ти ж не думаєш… – мама сплеснула руками. – Ти мене підозрюєш? – Я нікого не підозрюю. Просто констатую факт! – Та як ти смієш! У моєму будинку! Я вам дала притулок, годую, перу, а ти… – Мамо! – Світлана не витримала. – Ніхто тебе не звинувачує! – А здається, звинувачують! Он як дивиться твій наречений! Наче я злодійка якась
– Вова, ти знову гроші десь заникав? – Світлана переривала кишені його куртки. – Точно пам’ятаєш, що клав у гаманець? – Світлано, я ж не ідіот! Вчора було

You cannot copy content of this page