Liudmila

– Федю, відчини мені двері! Відчини негайно, навіщо ти закрився зсередини, скажи на милість? Ти що там, не один? – кричала втомлена Єлизавета Петрівна, стоячи біля дверей своєї

Настя натягла рукави светра, намагаючись зігрітися. У квартирі було прохолодно – батареї ледь жевріли. Через вікно пробивалося тьмяне світло осіннього дня, а на склі повільно стікали краплі дощу.

Коли Наталя повернулася додому, то застала чоловіка Микиту у дуже стурбованому стані. Він нервово ходив з кута в куток, постійно набираючи номер телефону. – Привіт, любий, – безтурботно

Я відразу відчула, що з моїм чоловіком щось відбувається. Це було неможливо не помітити, адже я кохала його всією душею, кожною клітиною свого тіла. – О котрій ти

Важка валіза з металевим стуком опустилася на ідеально відполірований паркет. Яна здригнулася від цього звуку – нову підлогу, яку вони з такими труднощами вибирали, тепер прикрашала велика подряпина.

До своїх п’ятдесяти років Наталя Сергіївна, в принципі, досягла всього, про що мріяла. Вона стала директоркою великої фірми, виховала доньку, видала її заміж. У неї була простора квартира,

– Синку, як давно тебе не бачили, боже, – ледь не плачучи промовила Віра Семенівна, яка поспішала обійнятися з Гришею, який недавно повернувся з іншого міста. – Добридень,

Колись моя мама наполягла на хитрій схемі під час купівлі квартири – розділила її на чотири частини між усіма членами сім’ї. Тоді я закочувала очі й бурчала: –

– Віра, ну, розкажи, який він – твій наречений? – Смикала старшу сестру за рукав дванадцятирічна Таня. – Він чудовий! Ввічливий такий, вихований! А ти дуже нетерпляча, почекай

– Ти взагалі пам’ятаєш, що маєш двох дітей, а не одного? – голос Марини тремтів від злості. – Мамо, ну що ти починаєш… Я ж не можу розірватися!