Liudmila

– Знову у своїх баб був? Чому не береш слухавку, коли я дзвоню тобі? – запитувала дружина, зустрічаючи Андрія у передпокої. – Маріє, не починай, – втомлено відповів

– Василю… – голос матері було ледве чутним. – Що, мамо? – Василь нахилився ближче до лікарняного ліжка. – Пробач мені… – Римма Владиславівна насилу перевела подих. –

Коли син із невісткою прийшли до мене на вечерю, і син зняв взуття, я помітила, що у нього обидві шкарпетки були порвані! На обох ногах з дір стирчали

– Мамо, я не хочу ні з ким знайомитись! – Сонечко, для мене це дуже важливо! Прошу, зрозумій. – Добре, але я не обіцяю, що буду приязною. Я

Сніжана з дитинства була шибениця, носилася по двору тільки з ватагою хлопчаків, подружок майже не було. Тільки коли пішла до школи, там і потоваришувала з Ганною, бо сиділи

– Я не збираюся більше це терпіти! – голос Ірини дзвенів, як натягнута струна. – Дев’ятнадцять років, ні роботи, ні навчання, а тепер ще й це! Ти хоч

За вікном кружляв сніг, перетворюючи звичайний вечір на казкове полотно. Катерина помішувала борщ, вдихаючи аромат свіжої зелені, і посміхалася, слухаючи, як у сусідній кімнаті її чоловік Ігор із

Олег зачинив холодильник так, що полиці всередині затремтіли. Один із магнітиків із глухим стукотом упав на підлогу. Олена стояла навпроти нього, бліда, зі стиснутими кулаками. – Все? Полегшало?

– Мамо, я щось не розумію… Який ще спадкоємець може претендувати на татову квартиру, якщо, крім нас, з тобою в нього нікого не було? – Марина з подивом

– І навіщо ми туди їдемо? – Запитав Максим у своєї дружини. – Ех, краще б я залишився з тобою вдома, і ми разом подивилися б серіальчик. Або