Liudmila

– Олено, я не йду назавжди, це лише пауза, – голос Дениса був хрипким. – Мені просто потрібне перезавантаження. Не-об-хід-но! Розумієш? Я задихаюся! – Від чого? – Запитала

– Та як ти могла! Тільки вигода одна на думці! – обурювалася Інга. – А що ти так переполошилася, сестричко? – запитала Катя. – Я ж не з

Я стояла в черзі за кавою холодного жовтневого ранку, коли почула за спиною роздратоване бурмотіння: – Ну, скільки можна? Я запізнююся. Обернулася. Високий хлопець у м’ятій куртці нервово

Ігор любив повторювати: – Ти на себе подивися. Цю фразу Галина чула так часто, що до сорока років просто перестала дивитись у дзеркало. З веселої дівчини, за якою

Осінь у селі Семенівка видалася ранньою та дощовою. Бруд налипав на чоботи, небо нависало свинцевою хмарою, але найхолодніше було на душі у молодої Тані. Вона стояла біля вікна

– Ти взагалі розумієш, що несеш? – голос чоловіка дзвенів у слухавці. – Спочатку ти кажеш, що все безплатно, що грошей ніяких не треба, а тепер я маю

– Бувай! – крикнула Ірина. Нахабна та безпардонна сестриця мого чоловіка Костика чомусь вирішила, що я безплатна нянька для її чотирьох дітей. Я, звісно, ​​люблю дітей, суто гіпотетично

– Це ти що, суперклей купила? Знову підошву мажеш? – Костя заніс у квартиру пакети із логотипами відомого бренду. Ліля здригнулася, мало не мазнувши клеєм на пальці. Вона

Вони сиділи навпроти нас за кухонним столом, і в їхньому мовчанні читалося щось важливе. Мама перебирала край скатертини, батько дивився кудись повз нас. Повітря стало густим і важким.

– Бабусю, ти чого ревеш? – Антон увірвався до кімнати, та побачив бабусю на підлозі серед розкиданих паперів. – Квартиру відсудили, Антоне! – Галина Петрівна стискала у руках