Liudmila

– Ти серйозно, мамо? Це жарт такий на перше квітня? Так травень на дворі! – крикнула Лєра, відсуваючи тарілку з незайманою вечерею. Вікторія знизала плечима. – Які тут

Алла вміла рахувати гроші. Не в тому сенсі, що була жадібною – просто виросла в сім’ї, де гроші рахували всі й завжди, бо їх було мало. Звичка залишилася:

Новосілля у Микити та Варі проходило чудово. Ремонт вдався на славу. Друзі нахвалювали. – Що тут скажеш, Микито, – захоплювався його найкращий друг Дмитро, – ви перевершили самих

Олена сиділа на холодній підлозі в передпокої, стискаючи телефон так, що побіліли кісточки пальців. У динаміці лунали короткі гудки. Старший із братів скинув виклик, навіть не дослухавши. –

Того вечора листопадовий дощ хльостав у вікна їхньої столичної квартири, наче хотів змити з фасаду ліпнину. Віра сиділа в кріслі, кутаючись у пухову хустку, і дихала важко, з

Павло стояв на порозі своєї квартири, ніяк не наважуючись подзвонити у двері. Там, за дверима, на нього чекала родина… Він чув голоси дітей, десятирічного сина Костянтина, та улюбленої

– Пані, не знаєте, автобус уже пішов? – до зупинки підбіг захеканий мужик. Саме мужик, а не чоловік, добре за п’ятдесят, у куртці та треніках, на плечі пошарпана

Він брів нічним містом, сильно хитаючись, після прийняття доброї порції міцного. Куди забрів? Його це не цікавило. Місто рідне і ноги самі до будинку приведуть. Він був зайнятий

Ірина готувала вечерю і почула, як відчинилися вхідні двері. Чоловік мав прийти за дві години, але це був саме він. Звичайно, і вона сьогодні повернулася раніше, спеціально відпросилася,

– І куди ти потягнув ноутбук? – узялася в боки Ганна, спіймавши Микиту на місці злочину. Микита, який одночасно тримав і велику, відчинену сумку, і сріблястий ноутбук, трохи