– Борги пам’ятає не той, хто бере, а хто дає! Борг, моя люба, завжди треба віддавати! Тому, що ніхто не знає, що чекає на нього завтра, – додав батько
– Петя сьогодні не приймає, а мені в жіночу консультацію здати довідку треба, от я до вас, Марина Львівна, і записалася. Давно хотіла з мамою нареченого познайомитись. Медсестра,
– Ну, дякую, батьки, що хоч не одразу на вулицю вигнали! Я від тебе, – син глянув на батька, – такого не чекав
– Ну, дякую, батьки, що хоч не одразу на вулицю вигнали! Я від тебе, – він глянув на батька, – такого не чекав… Алла Петрівна, жінка з добрим
– Ох, і дивна молодь нині пішла… Ох, і дивна…
Наташка прийшла ввечері додому вся на нервах, і прямо з порога заявила: – Мамо, цієї п’ятниці я виходжу заміж! – Що? – Світлана негайно остовпіла, і витріщилася на
– У цьому вбранні, та на підборах, ти маєш безглуздий вигляд! Час тобі худнути, – Володимир сказав ці слова так, ніби оголошував їй вирок.- На підборах ти – як корова на ковзанці! – вигукнув він. – Ні, люба, сьогодні ти залишаєшся вдома! Ніякого корпоративу
Тяжкі струмені дощу барабанили по карнизах старовинної квартири на Липовій алеї. Львів, як завжди, розкривав свою особливу красу під проливним небом – ліхтарі відбивалися в калюжах, створюючи химерну
– Моє життя пішло наперекіс! А для тебе це байка? Тобі що, все одно? – Мені – фіолетово! – вимовила Марія слово, яке весь вечір крутилося в неї на язиці. – Ти зігрівся? Тоді – удачі! Двері – там! – Сказала вона колишньому
– Слухай, давай тільки ось без цих концертів, добре? – Олексій гидливо скривився, дивлячись, як по щоці Марії проповзла самотня сльозинка. – Я ж попереджав тебе, що не
Ангел-охоронець…
– Ти пробач мені, Ель, але я ще молодий, здоровий мужик! Зі своїми потребами, – Віктор опустив очі в підлогу, – мені потрібна нормальна повноцінна жінка! – А
– Хвилину назад ти стояла й плакала, а тут раптом голос прорізався? Цікава ти! Думаєш не піду, і в ногах твоїх валятимуся? Не дочекаєшся, ясно? – Ти можеш просто мовчки зникнути? Адже це не я зрадила! А ти! Ти! Май хоч краплю поваги
– Та все забирай, тільки провалюй швидше! Зрозумів? – давлячись слізьми образи, кричала чоловікові Аліна. – Хвилину назад ти стояла й плакала, а тут раптом голос прорізався? Цікава
– Анжеліка вважає не справедливим, що бабуся свою квартиру  тобі подарувала. – Їм з дітьми вона була б потрібніша! А ти можеш жити тут. Можливо, перепишеш квартиру на сестру, бо їй дорого обходиться оренда? – Незворушно заявила мати
– Мамо, вона просто знову маніпулює і привертає увагу, – мало не плакала Тася, вчепившись рукою в лікарняне простирадло. – Ти приїдеш, чи ні? – Розумієш, Анжела знову
– Мамо, ну подумай сама, у Славки будуть батьки на весіллі, мама та тато, а в мене? При живій матері, буде батько і мачуха? А мати? Ну, як ти собі це уявляєш? – Що люди скажуть, що подумають про нас майбутні родичі
– Мамо, ну що ти їй богу, як … як якась … з середньовіччя, слово честі! Віра сиділа, дивлячись на стіл, вона була напружена, і слухала уважно дочку,
– Могла б і подарувати нам ті п’ять тисяч, не обов’язково вимагати борг, – пробурчав Павло. – Ну, вибач, після того, як ти моїй мамі на ювілей мітлу подарував…
– Паша, мама прийде, п’ять тисяч їй віддай! – З якого переляку? – З того, що вона нам займала. – Тобі займала, а не мені. – Якщо мені,

You cannot copy content of this page