Liudmila

Ніна з нетерпінням чекала на свого чоловіка Василя з роботи, так хотілося їй поділитися тим, що вона впізнала годину тому… Після обіду Ніна по сусідах дачних прогулялася, та

Ганна та Микола виховали двох дітей, збудували будинок, пережили бідність дев’яностих. Весь цей час чоловік був «господарем грошей» у сім’ї. Він був економним, навіть розважливим, весь час збирав

– Забирай дитину, Олеже, вистачить бігати від відповідальності! – Я говорила рішуче і зло, бо втомилася. – Вона не може жити ось так, при живому батьку у тітки.

– Олександро, ти взагалі чуєш, що я говорю? – Денис стояв у дверях нашої спальні й дивився на мене з таким виглядом, ніби я пропустила щось архіважливе. –

– Мамо, я не просто так дзвоню! Я із проханням. Коротше, нам жити нема де. Оренда подорожчала, а з роботою зараз напружено, мені он оклад знизили й… –

– Як це не приїдеш? Ти ж раніше завжди допомагав, синку! – голосила Ольга, притискаючи слухавку до вуха. – Мамо, я вже казав. Цими вихідними ми з Катею

Свого батька Тамара ніколи не бачила, але знала, що його звуть Іваном, бо вона була Тамара Іванівна. Прізвище, щоправда, носила мамине – Сизова, оскільки узаконити свої стосунки її

Юля готувалася до появи малюка. Все було майже готове. Сумка з речами для лікарні вже стояла у передпокої – про всяк випадок. Кімната зі свіжим ремонтом. Навіть ліжечко

Влад стояв біля вікна, тримаючи в руках м’ятий аркуш з адресою. Рукописний текст – почерк Світлани. Знайомі завитки, які він колись любив роздивлятися на листівках. Три тижні тому

– Твій чоловік назад не повернеться. Не чекай. Але дитину люби, і щастя тобі буде. А за три роки зустрінеш іншого… У селі Чукалівка жила бабка Ганна. Маленька,